Саме в Харківському медичному університеті з молодих науковців керованої О.В. Палладіним лабораторії почала формуватись його наукова школа. У Київському державному університеті було створено кафедру біохімії, котру О.В. Палладін очолював впродовж 1934—1954 рр.
Основні праці О.В. Палладіна присвячено біохімії нервової системи (нейрохімії) та м’язової діяльності, біохімії харчування, зокрема вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльній та еволюційній біохімії, а також біохімії спорту. Він показав, що одним з попередників креатину є аргінін; вивчив особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури; довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м’язах, а не в печінці. Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку.
Вчений встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу та біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферійної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків у нервовій тканині при збудженні та гальмуванні і встановлено важливі закономірності вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки.
Під час Великої Вітчизняної війни О.В. Палладін синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що отримав застосування в медичній практиці. Ці напрямки наукових досліджень успішно розробляються його учнями в Україні та за кордоном.
За спогадами учнів О.В. Палладіна, з-поміж особистих рис, йому були притаманні принциповість, ініціативність, наполегливість та сумлінність в роботі, а також ораторські здібності, що забезпечували успіх як лектора та доповідача. Всі ці якості, а також організаційний хист уможливили створення О.В. Палладіним наукової школи, до якої належать академіки АН УРСР М.Ф. Гулий, Р.В. Чаговець, В.К. Лішко, члени-кореспонденти АН УРСР А.М. Утєвський, Д.Л. Фердман, Г.В. Донченко та ін.
Саме в Харківському медичному університеті з молодих науковців керованої О.В. Палладіним лабораторії почала формуватись його наукова школа. У Київському державному університеті було створено кафедру біохімії, котру О.В. Палладін очолював впродовж 1934—1954 рр.
Основні праці О.В. Палладіна присвячено біохімії нервової системи (нейрохімії) та м’язової діяльності, біохімії харчування, зокрема вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльній та еволюційній біохімії, а також біохімії спорту. Він показав, що одним з попередників креатину є аргінін; вивчив особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури; довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м’язах, а не в печінці. Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку.
Вчений встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу та біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферійної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків у нервовій тканині при збудженні та гальмуванні і встановлено важливі закономірності вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки.
Під час Великої Вітчизняної війни О.В. Палладін синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що отримав застосування в медичній практиці. Ці напрямки наукових досліджень успішно розробляються його учнями в Україні та за кордоном.
За спогадами учнів О.В. Палладіна, з-поміж особистих рис, йому були притаманні принциповість, ініціативність, наполегливість та сумлінність в роботі, а також ораторські здібності, що забезпечували успіх як лектора та доповідача. Всі ці якості, а також організаційний хист уможливили створення О.В. Палладіним наукової школи, до якої належать академіки АН УРСР М.Ф. Гулий, Р.В. Чаговець, В.К. Лішко, члени-кореспонденти АН УРСР А.М. Утєвський, Д.Л. Фердман, Г.В. Донченко та ін.