Народився 18 квітня 1954 року в м. Волго-граді (Російська Федерація). Закінчивши середню школу із золотою медаллю, вступив до Київського вищого інженерного училища зв’язку (КВІУЗ). яке закінчив у 1976 році за спеціальністю «Радіоінженер» із золотою медаллю. Офіцерську службу розпочав на вузлі зв’язку Генерального штабу Збройних сил СРСР, де отримав стійкі професійні навики, які пізніше закріпив на стажуванні у військах зв’язку Ленінградського та Закавказького військових округів. Після закінчення ад’юнктури при КВІУЗ й захисту кандидатської дисертації (1983 р.) продовжив активну наукову діяльність, доповнивши її наполегливою педагогічною працею. У цей період його наукові пошуки були зосереджені на тематиці створення автоматизованої системи радіозв’язку тактичної ланки управління. За результатами цієї роботи в червні 1983 року Леонід Уривський отримав почесне звання «Кращий молодий винахідник України». Його винаходи демонструвалися на ВДНГ СРСР та України, були відмічені срібними та бронзовими медалями цих виставок. Пізніше отримав звання «Винахідник СРСР». Робота завершилася промисловим випуском засобів зв’язку нового покоління. Л.О. Уривський завжди дбав про підвищення власної кваліфікації. Отримав свідоцтва про закінчення курсів при механіко-математичному факультеті Національного університету імені Тараса Шевченка (1980 р.), Вищих академічних курсів при Військовоій академії зв’язку (м. Санкт-Петербург, 1991 р.), курсів з експлуатації систем супутникового зв’язку на підприємстві компанії «Nortel Dasa» (Німеччина, 1997 р.). У 1990 році отримав вчене звання доцент. У 90-ті роки Леонід Олександрович брав активну участь у реалізації проектів розгортання в Україні системи конфіденційного транкінгового радіозв’язку, системи спеціального супутникового зв’язку для державних органів. Із 1993 року по 1997 рік – заступник начальника факультету спеціального зв’язку з учбової та наукової роботи, з 1997 року – в постійному штаті НТУУ «КПІ». Під його керівництвом захищені 3 кандидатські дисертації. Власні наукові здобутки об’єдналися в докторській дисертації (2009), у якій сформульовані основи нового наукового напряму – прикладної теорії інформації для телекомунікацій. На посаді професора, пізніше завідуючого кафедрою телекомунікаційних систем (2010) веде значну організаційну роботу з педагогічним колективом, є керівником кількох наукових робіт, зокрема, з Міністерством оборони України, науковими державним закладами, дослідницькими центрами, операторами зв’язку. У 2011 році отримав вчене звання професор. Автор 39 винаходів, більш ніж 130 інших пуб­лікацій, серед яких численні наукові статті, 9 учбово-методичних видань, зокрема, посібник з грифом МОН України. Коло наукових інтересів ученого постійно розширюється. Поряд з багаторічними дослід­женнями структурної надійності систем із випадковою топологією, пріоритетних систем масового обслуговування, інформаційних властивостей сучасних телекомунікаційних технологій останні роки інтерес вченого направлений на пошук узагальнюючих результатів у напрямах аналізу систем з децентралізованим доступом до каналів зв’язку, синтезу оптимальних сигнально-кодових конструкцій поблизу границь Шеннона, дослідження кореляційних властивостей самоподібних потоків. Леонід Олександрович має велику родину: дружину, доньку, сина, чотирьох онуків.