СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Прокоф’єв
Вадим Павлович

Начальник Науково-дослідного центру (НДЦ) військ протиповітряної оборони СРСР, начальник державного центру проривних технологій, начальник НДЦ Генерального штабу Збройних Сил України, начальник Національного НДЦ оборонних технологій і військової безпеки України

Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Міжнародної академії біоенерготехнологій, лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки, винахідник СРСР.
Визнаний у світі науковець та винахідник у галузі радіолокації, заобрійної радіолокації енергетики і квантової електродинаміки. Народився 19 липня 1938 р. у Києві. У 1959 р. закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище ППО (КВІРТУ ППО), за спеціальністю «Радіоінженер з радіолокації». З 1959 по 1976 рр. служив на командно-інженерних посадах у Збройних Силах, викладав на кафедрі КВІРТУ ППО. Наказом Головнокомандувача Військ ППО від 11 січня 1989 р. на НДЦ військ ППО покладено проведення фундаментальних та прикладних досліджень у галузі створення нового покоління перспективного радіоелектронного озброєння, а В.П. Прокоф’єва призначено науковим керівником фундаментальних досліджень в СРСР в галузі

заобрійної радіолокації (Постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 6 вересня 1989 р. ). В.П. Прокоф’єв створив композиційний метод побудови складних систем, який не має аналогів у світі. Впровадження методу у серійних РЛС на порядок збільшило їх технічні характеристики. Розробив метод техніко-економічного проектування великих систем РЛС ПРО, РЛС ПКО, заобрійних РЛС, що суттєво скоротило терміни їх проектування. Відповідно до Програми фундаментальних досліджень АН СРСР розробив теорію заобрійного виявлення повітряних об’єктів. Автор методу і технології виявлення боєголовок стратегічної балістичної ракети «Мінітмен». Це рішення немає аналогів у світі. Вирішив завдання виявлення крилатих ракет і літаків, створених за технологією «Стелс». Науковий керівник Державної програми утилізації рідких компонентів ракетного палива та інших токсичних субстанцій, зокрема ракетного палива гептил. Автор понад 280 наукових праць і 3 монографій, 90 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, 9 з яких впроваджені в серійні зразки військової техніки. Підготував 5 докторів і понад 30 кандидатів наук. Член Президії ВАК України II скликання та атестаційної колегії МОН України. Член наукової ради з проблем «Інформація. Мова. Інтелект» при Президії НАН України, голова спеціалізованої вченої ради на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук. Президент МГО «Асоціація вчених, спеціалістів та діячів науки «Наука», директор Інституту води. Міжнародним біографічним інститутом визнаний «Людиною року» (2001–2014). Включений до міжнародного видання «500 Greatest Geniuses of the 21st Century. Your inclusion is a priority», до списку видатних геніїв імені Альберта Ейнштейна (ABI, USA, 2009), міжнародного довідника «The Global 100» (2013), довідника «Визнання заслуг — «Великі розуми ХХІ століття» (США, 3, 4, 5 видання). Академік Американського біографічного інституту (2011). Почесний професор Кембриджського університету (2010). Нагороджений орденом «За службу Родине», відомчими орденами України та інших держав, зокрема, Золотою медаллю для України, медаллю Пошани США (2001, 2002), медаллю Нобеля (2010), серед 50 нагороджених особистостей у світі.