СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Дмитренко
Геннадій Анатолійович

Професор кафедри економіки та управління персоналом Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України

Доктор економічних наук, професор, академік Української академії наук та Міжнародної кадрової академії.
Наукові дослідження Геннадій Анатолійович Дмит­ренко присвятив модернізації системи державного управління в Україні та її базової складової — освіти. Життєвий шлях вчений характеризує: «Народився на березі Японського моря (Владивосток), виріс на березі Балтійського моря (Балтійськ), змужнів на березі Чорного моря (Керч), одружився на березі Дніпра (Київ), першу наукову ступінь одержав на березі Неви (Ленінград)». Закінчив Український інститут інженерів водного господарства (Рівне, 1962), Київський інститут народного господарства (1969), має кваліфікації інженера-гідротехніка та економіста. У 1981 р. захистив кандидатську дисертацію, у 1992 р. —докторську — «Мотиваційний механізм системного управління організацією». Працював у тресті «Укр­геологія», НДІ будівельного виробництва, Українському інституті підвищення кваліфікації працівників водного господарства, Інституті системних досліджень МОН України. З 1998 по 2001 рр. — завідувач кафедри управління персоналом Міжрегіональної академії управління

персоналом. З 2003 р. — завідувач кафедри економіки та управління персоналом Університету менеджменту освіти НАПН України. Г.А. Дмитренко впевнений, що Україна є унікальною країною, а всі її сьогоднішні біди пов’язанні з ментальною некомпетентністю управлінської еліти в галузі державного управління, що призводить до відчуження влади від інтересів громадян. Головний недолік діючої системи управління — відсутність соціальної відповідальності владних структур за кінцеві результати власної діяльності. На думку вченого, унікальність України пов’я­зана, в першу чергу, з її складним історичним минулим та наслідком бездарного управління, що проявилося у дуже слабкій консолідації нації і низькому запасі соціального капіталу. Геннадій Анатолійович постійно підкреслює, що нас роз’єднує соціальна несправедливість і корупція, нав’язування героїв, мова. Обґрунтував новий управлінський курс, ідеологічною основою якого стає еколюдиноцентризм. Його стрижнем є всебічне сприяння самореалізації особистості у гармонії з природним середовищем. Новий управлінський курс має триєдиний напрям. Перший — чітка орієнтація системи державного управління на підвищення якості життя громадян та формування зовнішнього позитивного іміджу країни (наукові праці «Людиноцентрична система державного управління в Україні: утопія чи шанс», «Новий управлінський курс для України: умови формування та технології здійснення»). Другий — перехід органів влади й інших державних структур на культуру цільового управління за кінцевими результатами, що сприятиме підвищенню соціальної відповідальності і зниженню корупції («Трансформація культури управління трудовим потенціалом організації в контексті необхідних модернізаційних змін в Україні», «Формування інноваційної системи людиноцентричного управління персоналом в державних структурах»). Третій — модернізація всієї системи освіти як фундаменту масштабної реформи саме в контексті переходу на культуру цільового управління дошкільних, шкільних, професійних навчальних закладів («Людиноцентризм освіти в контексті підвищення якості трудового потенціалу», «Інноваційна методологія модернізації національної системи освіти в контексті ідеології еколюдиноцентризму»).