У передвоєнні роки в Інституті фізики АН України інтенсивно велися експериментальні дослідження з фізики напівпровідників, що зробили Київ одним із провідних центрів у цьому напрямку. Однак теоретичні розробки практично були відсутні. У руслі дисертаційної роботи С.І. Пекар побудував загальну нелінійну монополярну теорію випрямлення на контакті напівпровідник—метал. Робота доповідалась на семінарі Л.Д. Ландау, де одержала високу оцінку. В результаті під час захисту дисертації (1941) С.І. Пекару (за пропозицією В.Е. Лашкарьова, І.Є. Тамма та Я.І. Френкеля) відразу було присуджено ступінь доктора фізико-математичних наук.
Основний напрямок школи Пекара — теорія неметалічних кристалів. Він запровадив поняття про полярон як нову квазічастку, вибудував теорію поляронів у межах потужного зв’язку, підґрунтям для якої стало рівняння для визначення енергетичного спектра (рівняння Пекара) і формула для ефективної маси (формула Пекара—Ландау). Теорія поляронів істотно змінила уявлення про носії струму в іонних кристалах і стала новим напрямком у сучасній теорії твердого тіла.
У розвиток поляронної теорії С.І. Пекар з І.М. Дикманом побудували теорію автолокалізації екситонів Ван’є—Мотта, а з М.Ф. Дейгеном — теорію автолокалізації екситонів у неполярних кристалах. С.І. Пекарем та його учнями розвинено теорію поляронів і за довільної сили зв’язку, досліджено можливість утворення самоузгоджених електронних станів у гомеополярних кристалах (конденсонів), конденсонний ефект було введено ними в теорію поляронів і локальних електронних центрів.
Із дослідженнями з теорії поляронів тісно межують роботи С.І. Пекара та його учнів з теорії домішкових центрів, взаємодіючих із кристалічною сіткою. На основі методу ефективної маси С.І. Пекарем з М.Ф. Дейгеном і К.Б. Толпиго розвинена теорія домішкових електронних центрів. С.І. Пекар з М.А. Кривоглазом розробили загальну теорію форми смуг домішкового поглинання в кристалах з довільним законом дисперсії фононів. Вивчено оптичні властивості ідеальних кристалів в області екситонного поглинання.
За ініціативи й під керівництвом С.І. Пекара проводилися всесоюзні наради з теорії напівпровідників (1955—1985), що істотно вплинуло на розвиток досліджень у цій галузі та на виховання молодих теоретиків. До С.І. Пекара часто зверталися за науковими порадами. Своєю підтримкою він допоміг прийти в науку багатьом молодим теоретикам, які склали його розгалужену теоретичну школу.
Теоретичну школу С.І. Пекара представляють члени-кореспонденти АН України М.Ф. Дейген, М.А. Кривоглазий, В.Й. Сугаков, К.Б. Толпиго, П.М. Томчук, доктори наук Ю.Е. Перлін, І.І. Бойко, В.М. Буймістров, В.Л. Вінецький, З.С. Грибніків, І.М. Дикман, В.А. Кочелап, В.С. Машкевич, В.Н. Писковой, В.І. Піпа, Е.І. Рашба, Б.Е. Цеквава
та інші.
У передвоєнні роки в Інституті фізики АН України інтенсивно велися експериментальні дослідження з фізики напівпровідників, що зробили Київ одним із провідних центрів у цьому напрямку. Однак теоретичні розробки практично були відсутні. У руслі дисертаційної роботи С.І. Пекар побудував загальну нелінійну монополярну теорію випрямлення на контакті напівпровідник—метал. Робота доповідалась на семінарі Л.Д. Ландау, де одержала високу оцінку. В результаті під час захисту дисертації (1941) С.І. Пекару (за пропозицією В.Е. Лашкарьова, І.Є. Тамма та Я.І. Френкеля) відразу було присуджено ступінь доктора фізико-математичних наук.
Основний напрямок школи Пекара — теорія неметалічних кристалів. Він запровадив поняття про полярон як нову квазічастку, вибудував теорію поляронів у межах потужного зв’язку, підґрунтям для якої стало рівняння для визначення енергетичного спектра (рівняння Пекара) і формула для ефективної маси (формула Пекара—Ландау). Теорія поляронів істотно змінила уявлення про носії струму в іонних кристалах і стала новим напрямком у сучасній теорії твердого тіла.
У розвиток поляронної теорії С.І. Пекар з І.М. Дикманом побудували теорію автолокалізації екситонів Ван’є—Мотта, а з М.Ф. Дейгеном — теорію автолокалізації екситонів у неполярних кристалах. С.І. Пекарем та його учнями розвинено теорію поляронів і за довільної сили зв’язку, досліджено можливість утворення самоузгоджених електронних станів у гомеополярних кристалах (конденсонів), конденсонний ефект було введено ними в теорію поляронів і локальних електронних центрів.
Із дослідженнями з теорії поляронів тісно межують роботи С.І. Пекара та його учнів з теорії домішкових центрів, взаємодіючих із кристалічною сіткою. На основі методу ефективної маси С.І. Пекарем з М.Ф. Дейгеном і К.Б. Толпиго розвинена теорія домішкових електронних центрів. С.І. Пекар з М.А. Кривоглазом розробили загальну теорію форми смуг домішкового поглинання в кристалах з довільним законом дисперсії фононів. Вивчено оптичні властивості ідеальних кристалів в області екситонного поглинання.
За ініціативи й під керівництвом С.І. Пекара проводилися всесоюзні наради з теорії напівпровідників (1955—1985), що істотно вплинуло на розвиток досліджень у цій галузі та на виховання молодих теоретиків. До С.І. Пекара часто зверталися за науковими порадами. Своєю підтримкою він допоміг прийти в науку багатьом молодим теоретикам, які склали його розгалужену теоретичну школу.
Теоретичну школу С.І. Пекара представляють члени-кореспонденти АН України М.Ф. Дейген, М.А. Кривоглазий, В.Й. Сугаков, К.Б. Толпиго, П.М. Томчук, доктори наук Ю.Е. Перлін, І.І. Бойко, В.М. Буймістров, В.Л. Вінецький, З.С. Грибніків, І.М. Дикман, В.А. Кочелап, В.С. Машкевич, В.Н. Писковой, В.І. Піпа, Е.І. Рашба, Б.Е. Цеквава
та інші.