За словами його учениці, члена-кореспондента НАН України Т.М. Черевченко, це була людина енциклопедичних знань, з широкою ерудицією, неординарністю мислення, життєлюб з тонким почуттям гумору. Окрім доброти та щедрості, його характеризувала висока вимогливість, в першу чергу до себе, а потім до учнів. Він був легким у спілкуванні, з повагою ставився до людей незалежно від їхнього статусу.
У 1965–1988 рр. А.М. Гродзинський – директор Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України, де організував лабораторію алелопатії. Він створив наукову концепцію алелопатії, як кругообігу фізіологічно активних речовин в біогеоценозі, що відіграють роль регулятора внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків і є причинами рівноваги, стійкості та зміни рослинних угруповань. Така схема донорно-акцепторної взаємодії вищих рослин визнана провідними світовими школами як схема алелопатичної взаємодії Гродзинського.
Він узагальнив 15 екологічних механізмів хімічної взаємодії організмів, вперше з’ясував роль алелопатії у формуванні структури стійкості та продуктивності фітоценозів, а також у взаємодії культурних рослин з бур’янами. Вперше обґрунтував з алелопатичних позицій поняття фітодизайну, розкрив роль алелопатії у космічній біології, при будівництві ландшафтних парків та ботанічних садів.
Під керівництвом А.М. Гродзинського було підготовлено та захищено 4 докторських та 30 кандидатських дисертацій з алелопатії. Учнями А.М. Гродзинського були детально вивчені алелопатичні особливості польових (Н.Н. Дзюбенко, Л.І. Крупа) та плодових культур (П.А. Мороз), лісових порід (Г.Г. Баранецький), декоративних рослин (Н.І. Прутенська), деяких бур’янів (В.Я. Марьюшкіна). Водночас визначилася роль в алелопатії вищих рослин, грибів та бактерій (Е.А. Головко) та їх біохімічні особливості (Є.Ю. Кострома), а також перетворення колінів у ґрунті (Л.С. Середюк). Розроблені методи регулювання ґрунтової токсичності (С.А. Горобець).
За рекомендацією А.М. Гродзинського розроблено технологію вирощування швидкорослих високостеблових і високоолійних інтродуцентів з метою виробництва дизельного пального і твердого біопалива. Вперше в Україні розпочато широке впровадження ріпаку, з насіння якого одержують біодизель. Було встановлено, що альтернативні кормово-сидеральні культури – ріпак, редька олійна та ін. – збагачують ґрунт біологічним азотом та органічними речовинами, усувають ґрунтовтому, підвищують родючість ґрунту і продуктивність наступних культур. Міжнародним алелопатичним товариством засновано іменну премію А.М. Гродзинського.
За словами його учениці, члена-кореспондента НАН України Т.М. Черевченко, це була людина енциклопедичних знань, з широкою ерудицією, неординарністю мислення, життєлюб з тонким почуттям гумору. Окрім доброти та щедрості, його характеризувала висока вимогливість, в першу чергу до себе, а потім до учнів. Він був легким у спілкуванні, з повагою ставився до людей незалежно від їхнього статусу.
У 1965–1988 рр. А.М. Гродзинський – директор Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України, де організував лабораторію алелопатії. Він створив наукову концепцію алелопатії, як кругообігу фізіологічно активних речовин в біогеоценозі, що відіграють роль регулятора внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків і є причинами рівноваги, стійкості та зміни рослинних угруповань. Така схема донорно-акцепторної взаємодії вищих рослин визнана провідними світовими школами як схема алелопатичної взаємодії Гродзинського.
Він узагальнив 15 екологічних механізмів хімічної взаємодії організмів, вперше з’ясував роль алелопатії у формуванні структури стійкості та продуктивності фітоценозів, а також у взаємодії культурних рослин з бур’янами. Вперше обґрунтував з алелопатичних позицій поняття фітодизайну, розкрив роль алелопатії у космічній біології, при будівництві ландшафтних парків та ботанічних садів.
Під керівництвом А.М. Гродзинського було підготовлено та захищено 4 докторських та 30 кандидатських дисертацій з алелопатії. Учнями А.М. Гродзинського були детально вивчені алелопатичні особливості польових (Н.Н. Дзюбенко, Л.І. Крупа) та плодових культур (П.А. Мороз), лісових порід (Г.Г. Баранецький), декоративних рослин (Н.І. Прутенська), деяких бур’янів (В.Я. Марьюшкіна). Водночас визначилася роль в алелопатії вищих рослин, грибів та бактерій (Е.А. Головко) та їх біохімічні особливості (Є.Ю. Кострома), а також перетворення колінів у ґрунті (Л.С. Середюк). Розроблені методи регулювання ґрунтової токсичності (С.А. Горобець).
За рекомендацією А.М. Гродзинського розроблено технологію вирощування швидкорослих високостеблових і високоолійних інтродуцентів з метою виробництва дизельного пального і твердого біопалива. Вперше в Україні розпочато широке впровадження ріпаку, з насіння якого одержують біодизель. Було встановлено, що альтернативні кормово-сидеральні культури – ріпак, редька олійна та ін. – збагачують ґрунт біологічним азотом та органічними речовинами, усувають ґрунтовтому, підвищують родючість ґрунту і продуктивність наступних культур. Міжнародним алелопатичним товариством засновано іменну премію А.М. Гродзинського.