В.М. Бакуль працював на різних посадах в об’єднанні «Вугілля», на Верстатоінструментальному заводі, на заводах «Гідропривід» та «Союзтвердосплав». У 1957 р. «Союзтвердосплав» переводять з Харкова до Києва, і на його базі за ініціативи В.М. Бакуля у 1959 р. створюють Центральне конструкторсько-технологічне бюро твердосплавного й алмазного інструменту з експериментальним заводом та науково-дослідними лабораторіями, перетворене у 1961 р. на Український науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів та інструменту (з 1972 р. — Інститут надтвердих матеріалів АН УРСР).
Праці вченого, його учнів та послідовників присвячені стабілізації технологічних параметрів та розробці спеціальних конструкцій інструментів з вольфрамо-кобальтових сплавів високої стійкості та продуктивності, створенню промислової технології синтезу алмазів за надвисокого тиску і температури, проектуванню різних алмазних інструментів та їх застосуванню у механічній обробці і породоруйнуванні. Оснащені сплавами з підвищеною динамічною міцністю інструменти вперше у світовій практиці почали використовуватись для ударно-перфораторного буріння шпурів у вугільних шахтах. Були синтезовані нові надтверді матеріали — кубаніт, композиційний матеріал «славутич» для оснащення бурових доліт, полікристалічні матеріали на основі алмазу (дисміт) та нітриду бору (ісміт) для лезового ріжучого інструменту. Алмазні інструменти використовувалися на операціях абразивної та лезової обробки металевих, полімерних, деревних, напівпровідникових матеріалів, природного каменю, скла, гуми, шкіри, при бурінні глибоких і надглибоких свердловин, розробці природних родовищ граніту та мармуру. Алмази знайшли також застосування у виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема при обробці посівного насіння рису та бавовни, що значно збільшувало їхню схожість і врожайність. Розробки колективу інституту були покладені в основу створення кількох алмазних заводів в Україні.
Ядро науково-технічної школи В.М. Бакуля складають академік НАН України М.В. Новіков, члени-кореспонденти НАН України О.О. Шульженко, В.П. Бондаренко, А.Л. Майстренко, Т.О. Пріхна, доктори наук І.А. Свешніков, О.О. Розенберг, В.В. Рогов, М.Г. Лошак, Г.П. Богатирьова, А.Ю. Шило, А.О. Сагарда, Г.В. Арцимович, І.Ф. Вовчановський, В.В. Коломієць, В.Д. Андрєєв, А.Ф. Лисовський та ін.
В.М. Бакуль працював на різних посадах в об’єднанні «Вугілля», на Верстатоінструментальному заводі, на заводах «Гідропривід» та «Союзтвердосплав». У 1957 р. «Союзтвердосплав» переводять з Харкова до Києва, і на його базі за ініціативи В.М. Бакуля у 1959 р. створюють Центральне конструкторсько-технологічне бюро твердосплавного й алмазного інструменту з експериментальним заводом та науково-дослідними лабораторіями, перетворене у 1961 р. на Український науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів та інструменту (з 1972 р. — Інститут надтвердих матеріалів АН УРСР).
Праці вченого, його учнів та послідовників присвячені стабілізації технологічних параметрів та розробці спеціальних конструкцій інструментів з вольфрамо-кобальтових сплавів високої стійкості та продуктивності, створенню промислової технології синтезу алмазів за надвисокого тиску і температури, проектуванню різних алмазних інструментів та їх застосуванню у механічній обробці і породоруйнуванні. Оснащені сплавами з підвищеною динамічною міцністю інструменти вперше у світовій практиці почали використовуватись для ударно-перфораторного буріння шпурів у вугільних шахтах. Були синтезовані нові надтверді матеріали — кубаніт, композиційний матеріал «славутич» для оснащення бурових доліт, полікристалічні матеріали на основі алмазу (дисміт) та нітриду бору (ісміт) для лезового ріжучого інструменту. Алмазні інструменти використовувалися на операціях абразивної та лезової обробки металевих, полімерних, деревних, напівпровідникових матеріалів, природного каменю, скла, гуми, шкіри, при бурінні глибоких і надглибоких свердловин, розробці природних родовищ граніту та мармуру. Алмази знайшли також застосування у виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема при обробці посівного насіння рису та бавовни, що значно збільшувало їхню схожість і врожайність. Розробки колективу інституту були покладені в основу створення кількох алмазних заводів в Україні.
Ядро науково-технічної школи В.М. Бакуля складають академік НАН України М.В. Новіков, члени-кореспонденти НАН України О.О. Шульженко, В.П. Бондаренко, А.Л. Майстренко, Т.О. Пріхна, доктори наук І.А. Свешніков, О.О. Розенберг, В.В. Рогов, М.Г. Лошак, Г.П. Богатирьова, А.Ю. Шило, А.О. Сагарда, Г.В. Арцимович, І.Ф. Вовчановський, В.В. Коломієць, В.Д. Андрєєв, А.Ф. Лисовський та ін.