|
Радченко
Володимир Іванович
Міністр внутрішніх справ України (1994–1995), голова Служби безпеки України (1995–1998, 2001–2003), секретар Ради національної безпеки і оборони України (2003–2005), Віце-прем’єр-міністр України (2007), генерал армії України
За значний особистий внесок у зміцнення державної безпеки України нагороджений багатьма вітчизняними та зарубіжними орденами і медалями.Український державний діяч Володимир Іванович Радченко — високоосвічена людина, що на перше місце в житті завжди ставить інтереси держави та зміцнення національної безпеки України, громадського порядку.
Народився 23 жовтня 1948 р. у Києві. Вищу освіту здобув у Київському технологічному інституті легкої промисловості за спеціальністю «Інженер-хімік-технолог». Згодом закінчив Вищі курси КДБ СРСР (Мінськ), пізніше — курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР. Службу почав оперуповноваженим відділу управління КДБ УРСР в місті Києві та Київській області. Вже через деякий час Володимира Івановича, який добре зарекомендував себе, призначають заступником, а потім начальником відділу. З 1982 по 1992 рр. пройшов шлях від старшого оперуповноваженого відділу до заступника начальника управління КДБ УРСР в Рівненській області.
Розпад СРСР не обірвав кар’єру Володимира Радченка. На відміну
|
від багатьох колег, які переходили працювати у комерційні структури, він продовжив роботу у створеній Службі безпеки України. З 1992 р. — начальник управління СБУ в Тернопільській області, з 1993 р. — начальник управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ, заступник голови СБУ.
Протягом 1994–1995 рр. Володимир Радченко обіймав посаду міністра внутрішніх справ України. Під його керівництвом за короткий термін розкрито понад 300 випадків розкрадань майна, 350 фактів вимагання, інші правопорушення, які набули широкого розголосу. Держава гідно оцінила діяльність В.І. Радченка: з 1994 р. — генерал-лейтенант, а вже з 1995 р. — генерал-полковник.
В період 1995–1998, а також 2001–2003 рр. — голова СБУ. Виступаючи за реформування спецслужб, вважав, що процес реформування не повинен заважати роботі, а також виконанню найголовнішого завдання — аналізу всіх наявних викликів національній безпеці у різних сферах держави, а також конкретних завдань з наведення порядку.
У 1998–2001 рр. — перший заступник, а у 2003–2005 рр. — секретар Ради національної безпеки і оборони. Обіймаючи відповідальні посади, контролював діяльність розвідувальних структур, зокрема щодо збройового бізнесу, що дало позитивні результати. Як зазначають експерти, саме за керівництва В. І. Радченка Україна стала 7-им у світі експортером зброї, жодного разу не порушила міжнародних зобов’язань. В цей період Володимир Радченко також очолював Раду з питань розвідки при Президентові України, був членом Координаційної ради з питань внутрішньої політики, Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю.
У 2006–2007 рр. — Віце-прем’єр-міністр України, радник голови СБУ, радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах.
Член Президії Ради національної безпеки при Президентові України, Ради з питань збереження національної культурної спадщини (1997–1998), Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (1997–2000), наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (2001–2004), Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування, Антикризового центру (2002–2005); Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (з 2004 р.).
За багаторічну сумлінну службу нагороджений орденом «Знак Пошани», багатьма медалями, двічі — відзнакою Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (1995, 2000) та ін.
Дружина Валентина В’ячеславівна — кандидат хімічних наук, професор. Виховали сина Віктора, доньку Олену та мають чотирьох онуків.
|
