СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Бар’яхтар
Віктор Григорович

Почесний директор Інституту магнетизму НАН та МОН України, віце-президент НАН України (1990–1998), засновник і перший президент Українського фізичного товариства

Академік НАН України, академік-секретар НАН України (1982–1989), почесний академік НАПН України, доктор фізико-математичних наук, професор, Герой України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1972, 1986, 1999).
Видатний український вчений В.Г. Бар’яхтар відомий блискучими результатами в галузі теоретичної фізики, фізики магнітних явищ, фізики твердого тіла, екологічних проблем, наслідків Чорнобильської аварії, а також в галузі ядерної енергетики та ядерного роззброєння. Створив велику наукову школу, серед його учнів — 32 доктори наук, 10 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки. Народився 2 серпня 1930 р. у Маріуполі. У 1953 р. з відзнакою закінчив Харківський державний університет. Розпочав наукову діяльність з 1954 р. у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР під керівництвом академіка О. І. Ахіє­зера. Вперше отримав формулу для потоків енергії і імпульсу феромагнетика, сформулював умову для визначення

величини намагніченості в основному стані, а також вписав новий релаксаційний член до рівняння Ландау-Ліфшиця («релаксійний доданок Бар’яхтара»). За цикл робіт з магнітоакустичного резонансу спільно з А.І. Ахієзером і С.В. Пелетмінським отримав дип­лом № 46 на відкриття явища Магнітоакустичного резонансу в феро-, фері- та антиферомагнетиках. З 1973 по 1982 рр. — завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР. Провів дослідження з фізики циліндричних магнітних доменів. Одним з перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. З 1979 р. — керівник Донецького наукового центру, а з 1982 р. — академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР. Сприяв впровадженню наукових розробок інститутів АН УРСР у вугільну та металургійну промисловість. З 1985 по 1989 рр. — директор Інституту металофізики АН України, з 1995 по 2015 рр. — директор створеного ним Інституту магнетизму. Як віце-президент у 1990–1994 рр. він брав активну участь у створенні Інституту радіоастрономії та Інституту електронної фізики. За його ініціативи було створено Інститут прикладної фізики, кафедру математичної фізики в КНУ ім. Т. Шевченко, фізико-математичний факультет НТТУ «КПІ». Тривалий час Віктор Григорович був радником президентів України Л.М. Кравчука та Л.Д. Кучми. Саме розрахунки В. Г. Бар’яхтара дозволили відновити переговори з ліквідації в Україні ядерної зброї та стратегічних наступальних озброєнь, які зайшли у глухий кут з причини неможливості оцінити кількість збройного урану та плутонію. Почесний доктор 8 університетів та 2 академічних інститутів України.  Лау­реат премій НАН України ім. К. Д. Синельникова, ім. Н. М. Крилова, ім. М. М. Боголюбова та ім. С. І. Пекаря. Лауреат Міжнародної премії ім. М. М. Боголюбова, премії ім. Л. Д. Ландау Італійського фізичного товариства, премії Міжнародної федерації вчених і Наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія). Почесний член Європейського фізичного товариства. За роботи з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи нагороджений пам’ятним знаком Папи Римського Іоанна Павла ІІ.