За вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток столиці України – міста Києва, досягнення у професійній діяльності присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України» (2001). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів. Народився 2 січня 1956 р. у м. Харцизьк Донецької області. З дитинства проявився потяг до знань, прагнення навчати оточення. Відповідно до свого бажання обрав навчальний заклад – Орловський державний педагогічний інститут. У 1978 р. став випускником факультету історії та англійської мови, отримавши диплом учителя. У 1988 р. закінчив відділення журналістики Київської вищої партійної школи. Одразу після закінчення інституту розпочав трудову діяльність: у 1978–1979 рр. працював директором Краснянської восьмирічної школи Орловської області. Впродовж 1980–1981 рр. – викладач історії професійно-технічного училища, 1981–1983 рр. – директор восьмирічної школи-інтернату м. Зугрес. Протягом 1983–1986 рр. був відповідальним працівником Харцизького міському Компартії України (м. Харцизьк). У 1988 р. переїжджає до Волновахи, до 1990 р. перебуває на посаді заступника редактора Волноваської районної газети «Прапор праці». Готує чимало власних журналістських публікацій. У цей період сформувалися плани Анатолія Володимировича щодо розвитку подальшої діяльності, зокрема політичного майбутного. Обирався народним депутатом України І, ІІІ, IV та VI скликань. У 1990–1994 рр. – секретар комісії Верховної Ради України у справах молоді та спорту (м. Київ), 1994–1995 рр. – заступник голови Політради ТКУ, заступник голови ради Фонду сприяння розвитку мистецтв України, президент телерадіокомпанії «Світязь», редактор газети «Завтра» (м. Київ). Робота Анатолія Володимировича на різних посадах забезпечила безцінний досвід, розкриття його природних здібностей, фахових знань та інтересів, спрямованих на розвиток і зміцнення нашої держави. З 1995 до 1999 рр. працює в Кабінеті Міністрів України. Послідовно обіймав посади заступника міністра, міністра, урядового секретаря. У 2000–2001 рр. – заступник голови Київської міської державної адміністрації з питань освіти та культури, 2001–2002 рр. – перший заступник голови Народно-демократичної партії, 2002-2004 рр. – заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у 2003-2005 рр., 2006–2007 рр., 2010 р. – міністр Кабінету Міністрів України, з 2006 р. – президент благодійної організації «Центр практичної філософії». Одне з найважливіших місць у житті Анатолія Володимировича посідають педагогічна і творча діяльність. Він – дійсний член Національної академії педагогічних наук України, Європейської академії наук та мистецтв, Президент Української академії політичних наук. Головним досягненням свого життя вважає проект «Україна: історія великого народу», через який зізнається у щирій любові до рідної землі як людина, громадянин, державний і громадський діяч, як науковець і поет. Нагороджений почесними грамотами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Почесний громадянин ­ м. Харцизьк.