ДОМБРОВСЬКИЙ
Іван Петрович
ГОЛОВА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у 2006-2007 рр.
СУДДЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
|
Заслужений юрист України, доктор ''HONORIS CAUSA'' Одеської національної юридичної академії, суддя вищого кваліфікаційного класу. Народився 6 березня 1947 р. у с. Цеханівка Красно-окнянського району на Одещині в сім'ї селян. Батьки, світлої пам'яті, Петро Севастянович, учасник фінської та Великої Вітчизняної воєн, та Марія Сергіївна, змалку навчали сина бути працьовитим, чесним, справедливим. Ці якості знадобилися Івану Петровичу в подальшому житті, професійній діяльності. Закінчивши профтехучилище, працював електрозварником на Одеському судноремонтному заводі, а після строкової військової служби продовжував трудитися на цьому самому підприємстві. У 1970 р. Іван Петрович переїхав на батьківщину дружини – в селище Кельменці на Буковині. З 1971 р. працював державним нотаріусом. З 1969 по 1975 рр. навчався на юридичному факультеті Одеського державного університету ім. І. Мечникова. З квітня 1976 р. – на суддівській роботі: суддя Сокирянського районного суду, голова Сторожинецького районного суду, суддя Чернівецького обласного суду; з 1997 р. – суддя Судової колегії (палати) у цивільних справах Верховного Суду України. У грудні 2002 р. призначено секретарем Пленуму Верховного Суду України. 3 листопада 2005 р. VII з'їзд суддів України призначив Івана Петровича суддею Конституційного Суду України. 4 серпня 2006 р. склав присягу судді, а 19 вересня 2006 р. на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України його обрано Головою цього Суду. Коли в Івана Петровича запитують про улюблене заняття, жартома відповідає: ''Робота''. І це насправді так. Безперервний юридичний трудовий стаж – 36 років, із них 31 рік – на суддівській роботі. Сумлінне ставлення до виконання своїх обов'язків, активна громадська діяльність принесли визнання та повагу юридичної спільноти. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, відзнакою Верховного Суду України ''За вірність закону'', орденом ''За заслуги'' ІІІ ступеня (2007). Іван Петрович не забуває рідну Одещину; зріднився також з буковинським краєм, де прожив і пропрацював 27 років, став фахівцем високого класу. Час від часу відвідує ці регіони, тому що любить, поважає людей, які там живуть. На Буковині мешкають його дочка, зять, онучки та батьки дружини. Дружина Тетяна Дмитрівна свої зусилля спрямовує на допомогу чоловікові. Дочка Сніжана працює вихователем у дитячому садку в Чернівцях. На радість дідусеві підростають онучки Тетяна та Ганна. Життєве кредо Івана Петровича: ''Бути людиною''.
|
Логос Україна ДЕРЕВ'ЯНЧУК Володимир Анатолійович Зміст ДУМИЧ Тарас Володимирович