У 14 років із відзнакою закінчила середню школу у м. Львів й вступила на архітектурне відділення Львівської політехніки. Із 16 років уже працювала над реальними проєктами у Спеціальному студентському архітектурно-конструкторському бюро. Отримавши диплом із відзнакою в 1960 р., кілька років була архітекторкою у Донецькій філії Державного інституту проектування міст «Діпромісто» (нині — Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто»). Згодом розпочала
Переїхавши з родиною до столиці в 1968 р., вступила в аспірантуру Київського державного будівельного інституту (нині — Київський національний університет будівництва і архітектури). У 1972 р. завершила кандидатську дисертацію, теоретичні розробки якої втілила у проєктах реконструкцій центрів міст Прикарпаття. Стала професоркою кафедри архітектурного проектування Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) та очолила навчально-творчу майстерню. У 1983 р. отримала премію на міжнародному конкурсі «Планування та забудова центральної частини міста Івано-Франківська». У 1989 р. — премію Національної спілки архітекторів України (НСАУ). У 1990 р. стала керівницею комплексного підприємства НСАУ (ТАМ «Л. Скорик») з планування та забудови міст України. Своє бачення сучасної архітектури реалізувала під час реконструкції Національного музею Тараса Шевченка, Центрального універмагу, створення комплексу монастиря і церкви святого Василія Великого (м. Київ) та Церкви Всіх Святих Українського Народу (м. Львів).
Багато років Лариса Скорик присвятила громадській діяльності. Вона була обрана депутаткою Верховної Ради України І скликання, яка ухвалила Акт проголошення незалежності України, головою Київської організації та заступницею голови колегії УТОПІК, президенткою Міжнародного товариства «Україна—Ізраїль», першою заступницею голови ВТС «Конгрес літераторів України».