Іван Савицький народився 18 січня 1957 року в с. Лісівка Андрушівського району Житомирської області. Батько Леонтій Васильович пройшов фронтові дороги Великої Вітчизняної війни від першого й до останнього її дня, після тривалого лікування від тяжких ран був звільнений у запас у званні капітана, до виходу на пенсію працював на Андрушівському цукровому заводі. Мати Віра Іванівна була робітницею Андрушівського маслозаводу. Після закінчення 1975 року Андрушівської середньої школи №1, де від мудрих і досвідчених учителів Іван Савицький перейняв любов до навчання, вступив до Житомирського державного педагогічного інституту імені І. Франка на філологічний факультет (відділення українська мова і література). Студентські роки не випадково називає Іван Леонтійович золотими, адже саме в цей час він заклав у фундамент свого життя глибокі знання, педагогічну майстерність та високі духовні цінності, що їх вміло передавали викладачі вузу. Назавжди закарбувалася в пам’ять постать улюбленого усіма студентами М.М. Богдана, що випромінював високу духовність і мав талант викликати пошану до рідної мови. Саме він навчив Івана Савицького основам наукової роботи. Під його керівництвом були написані численні розвідки, з якими Іван Леонтійович виступав на наукових конференціях у вузах України. З вдячністю згадує Іван Савицький також В.В. Власенка, з яким так легко засвоював труднощі великого курсу української мови, молодого ще тоді П.В. Білоуса, що своїм образним мовленням вчив глибоко розуміти українську літературу, С.О. Пультера, який зачаровував мистецтвом методики її викладання. Викладач історії О.С. Кузьмін захопив студента енциклопедичними знаннями й ерудицією, а куратор групи С.Л. Близнюк запам’ятався талантом проводити не просто заняття з педагогіки, а уроки життя. Спрямований такими викладачами, Іван Леонтійович успішно навчався, займався громадською діяльністю і на другому курсі став стипендіатом імені Івана Франка. 1979 року Іван Савицький закінчив інститут із відзнакою і був направлений на роботу в Андрушівський район, де 30 років працює вчителем української мови і літератури, з них 27 років – заступником директора з навчально-виховної роботи Городківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Нині він – учитель вищої категорії, учитель-методист, відзначений знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України». Надійну підтримку у провадженні усіх шкільних справ забез- печує йому дружина Марія Василівна, що викладає у цій же школі українську мову і літературу. За прикладом батьків вчителювання обрали й доньки подружжя: Ірина та Тетяна, які також закінчили філологічний факультет Житомирського державного університету ім. І. Франка і викладають у навчальних закладах м. Житомира. Гордістю кожного вчителя є його учні. Іван Савицький має всі підстави пишатися своєю роботою, адже його вихованці успішно вступають до вузів, багато з них стали філологами, мають власні педагогічні надбання. Зокрема, О.М. Рижко – кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету, член Національної спілки письменників України. Мають власні методичні розробки талановиті вчителі вищої категорії О.Л. Ковальчук і О.О. Семеняка. Іван Леонтійович захоплюється збиранням цікавих і унікальних відомостей про невідомі сторінки історії Андрушівщини, про письменників ХІХ і ХХ століть, які тут народилися, жили чи творили, але з часом стали забутими. Зібраний краєзнавчий матеріал він використовує на уроках, щоб підвищити інтерес учнів до навчання і всебічно розвивати особистість кожного школяра, виховувати його громадянином-патріотом. Крім того, його знахідки отримали висвітлення у численних наукових краєзнавчих розвідках, які Іван Савицький опублікував у науково-практичному журналі «Архіви України», історико-філологічному збірнику з регіональних проблем «Волинь–Житомирщина», «Віснику» (Літературознавчих студіях) Київського міжнародного університету. Також він плідно співпрацює з Житомирським історико-філологічним інститутом регіональних досліджень, є членом Національної спілки краєзнавців України.