Ветеран Збройних Сил України Олексій Олексійович Савич — один із перших бійців-добровольців в антитерористичній операції на Сході країни. Народився 10 квітня 1963 р. у м. Веймар (Німеччина) в сім’ї військовослужбовця. Закінчив Ленінградське Суворівське військове училище (1980), Орджонікідзевське вище загальновійськове командне училище (1984). Проходив службу на командних та командно-штабних посадах у Туркестанському військовому окрузі, групі Радянських військ у Німеччині, Західній групі військ, Прикарпатському військовому окрузі (ПрикВО). Був відзначений багатьма медалями, зокрема «За відзнаку у військовій службі» I ступеня. У січні 1992 р. Олексій Савич прийняв військову присягу на вірність народу України. Проходив службу у військових частинах та органах управління розвідки оперативного рівня — штабі ПрикВО, на командно-штабних посадах: офіцер, старший офіцер командно-розвідувального центру; розвідувального управління штабу. У 1997 р. закінчив Академію Збройних Сил України. З 1999 по 2006 рр. пройшов службу від старшого офіцера до начальника відділу — заступника начальника розвідувального управління штабу Командування (Головного командування) Сухопутних військ ЗСУ. Звільнений з військової служби за станом здоров’я. У 2007–2010 рр. обіймав посади заступника начальника департаменту безпеки ТОВ «Будівельна Українська спілка», заступника генерального директора з безпеки ТОВ «Маєток-Сервіс». З 2011 р. Олексій Савич є засновником та заступником голови Броварської районної організації миротворців. З 2012 р. є засновником та головою ревізійної комісії ГО «Всеукраїнське об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій». У 2013 р. обраний головою громадської спілки «Всеукраїнське об’єднання «Федерація організацій миротворців України». З травня 2014 р. — добровільний учасник АТО, розпочав службу у містах Слов’янськ (гора Карачун), Дебальцеве. З березня — начальник штабу — перший заступник командира 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», з серпня — командир батальйону. Тимчасово прийняв до складу 11-го батальйону військові підрозділи інших військових частин ЗСУ та збройних формувань. Спільними зусиллями визволено смт Чорнухіне, Фащівка, села Городище, Уткіне, Федорівка, Адріанополь, Нікішине, Редкодуб. Вміло маневрував батальйоном, що дозволило у серпні 2014 р. вийти з-під шквального вогню російської артилерії та реактивних систем «Град» з мінімальними людськими втратами та із збереженням боєздатності. З жовтня 2014 р. по січень 2015 р. — командир 11-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Очолив оборону узбережжя Чорного моря в районі півострова Чонгар та м. Генічеськ. З січня по листопад 2015 р. — начальник відділу — заступник начальника управління спеціальних операцій Генерального штабу ЗСУ. Неодноразово особисто виконував особливі бойові завдання у складі груп спеціального призначення. Під час виконання бойових завдань в зоні АТО отримав контузію та травми. З липня 2016 р. працює у Державній продовольчо-зерновій корпорації України. Волонтер та благодійник. Організовував вивезення дітей з вадами серця з тимчасово окупованих територій Донбасу на термінове оперативне лікування до Київського центру серця. Нагороджений почесним нагрудним знаком «Слава і честь» та відзнакою «Учасник АТО» начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ, медаллю «За жертовність і любов до України» УПЦ Київського Патріархату. Має чудову сім’ю — дружину Євгенію Віталіївну та доньку Ксенію.