Більш ніж пів століття видатний український вчений-хірург Владислав Маланчук присвятив регенеративній і реконструктивно-відновній хірургії. Ініціатор та очільник колективу, який протягом 29 років боровся за визнання на державному рівні фаху «Щелепно-лицева хірургія». Безперервна праця дала результат і у 2021 р. хірургічний ­напрям був офіційно запроваджений в Україні.
Народився 14 червня 1949 р. У 1966 р. вступив на лікувальний факультет Кримського медичного інституту. За рік був переведений на стоматологічний факультет Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині — Одеський національний медичний університет). Одразу після завершення навчання у 1971 р. отримав посаду стоматолога й стоматолога-травматолога в м. Херсон. У 1976 р. приїхав до Києва, де до 1978 р. був клінічним ординатором кафедри хірургічної стоматології, а до 1981 р. — лікарем щелепно-лицевого відділення, а потім асистентом кафедри ХС Київського медичного інституту. У травні 1986 р. разом зі студентами брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. У 1984 р. захистив кандидатську дисертацію, а 1994 р. — докторську. Протягом 1984–1994 рр. був відповідальним за ЩЛХ у санавіації МОЗ України. Із 1995 р. є завідувачем кафедри ХСЩЛХ Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. У 1996 р. в СМЦ створив наркозний кабінет, у 2003 р. — денний стаціонар. Нині оперує в Інституті оториноларингології ім. проф. О. С. Коломійченка та Інституті нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова, шпиталях СБУ, МО, КМКЛ № 12, лікарнях «ОХМАТДИТ» і «Фео­фанія». Консультант Військово-­медичного управління СБУ й Головного бюро судово-­медичної експертизи МОЗ України.
У 1992 р. розпочалася плідна міжнародна діяльність ученого. Владислав Маланчук став радником від України в інтернаціональній і в європейській асоціаціях — IAOMFS і EACMFS. Важливою датою стало 12 січня 1996 р., коли він з колегами заснував і очолив Українську асоціацію черепно-щелепно-лицевих хірургів. У 1996–1997 рр. хірург був членом Державних комісій із ідентифікації громадян України, загиблих в авіакатастрофах на Шпіцбергені (Норвегія) та Салоніках (Греція). Завдяки його роботі була організована гуманітарна допомога в НМУ імені О. О. Бого­мольця. Медик отримав подяку МОЗ України і кримінальної поліції Норвегії.
У 2002–2005 рр. Владислав Олександрович очолював відділ із питань охорони здоров’я, сім’ї, молоді, фізичної культури, спорту і туризму Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України, був членом комісій з біобезпеки РНБОУ та міждержавного усиновлення дітей. Державний службовець V рангу. За його сприяння було засновано Інститут генетичної і регенеративної медицини НАМН України й Інститут імунології в НМУ імені О. О. Богомольця.
За 52 роки лікарської діяльності й 43 педагогічної професор В.О. Маланчук видав 1230 наукових праць, 7 національних підручників у 2 томах, 22 посібники і монографії, 29 збірників тез. Він має 120 патентів України, 34 авторських свідоцтв СРСР і 2 відкриття. Створив адаптовані до Європи програми для студентів. Підготував 5 докторів і 30 кандидатів наук. Індекс Гірша (Google Scholar) — 20, Scopus — 5, Web of Science — 5. У 1993 і 1994 рр. учений стажувався в Дублінському університеті (­Ірландія) і клініці м. Менхенгладбах (Німеччина).
За вагомий внесок у заснування й розвиток щелепно-лицевої хірургії в Україні нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом святого рівно­апостольного князя Володимира Великого, по­­чес­ни­ми грамотами МОЗ України, відзнаками НАН Украї­­ни «За наукові досягнення» та НАМН України — орденом Преподобного Агапіта Цілителя Печерського, а також обраний почесним професором Тернопільського НМУ імені І. Я. Горбачевського.