Володимир Анатолійович Гринчишин — визнаний фахівець у галузях права, юрист-вчений і практик. Народився 15 вересня 1953 р. у живописному селі Миньківцях (відоме з історії краю як Миньковецька держава) Дунаєвецького району на Хмельниччині. Трудову діяльність розпочав у 1970 р. на підприємстві різноробом. З 1971 по 1974 рр. служив на Чорноморському військово-морському флоті. Потім вступив на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. В. Гринчишин переконаний, що вибір правничої професії слід здійснювати у більш сформованому віці, пізнавши фізичну працю, життєві труднощі, багатогранність людських стосунків, цінність дружби та підтримки, а також випробування долі. Після закінчення вишу отримав кваліфікацію юриста. Працював спочатку референтом, а потім завідувачем відділу виконкому Київської міської ради народних депутатів. У 1990 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Викладав у Київському інституті народного господарства ім. Д. С. Коротченка (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), з 1993 р. — доцент, заступник завідувача кафедри правового регулювання економіки. З 1994 р. — радник з юридичних питань підприємства із 100-відсотковим японським капіталом ДП «Мазда Моторс Україна», а з 2003 р. — директор юридичного департаменту цього ж підприємства, перейменованого в дочірнє підприємство «АВТО Інтернешнл», яке повністю належить іноземному інвестору японській корпорації «Іточу». Активно співпрацював із комітетами Верховної Ради України по вдосконаленню правового регулювання автомобільного бізнесу в Україні, оподаткуванню, запровадженню сертифікації автомобілів, створенню сприятливих правових умов для залучення інвестицій. Входив до складу делегації Вер­ховної Ради України у Раді Європі (м. Страсбург). З 1997 р. є арбітром Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України), а з 2004 р. — третейський суддя Постійно діючого третейського суду при ТПП України. З 2007 по 2011 рр. — член Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. Автор близько 20 наукових праць, співавтор однієї монографії та «Коментаря до Конституції України». Протягом 15 років працював із фундатором міжнародного арбітражного процесу в Україні, академіком, колишнім головою МКАС при ТПП України І. Г. Побірченком, якого називає Великим Вчителем, людиною кришталевої чистоти, порядності, скромності, безкорисливих патріотичних позицій та високої професійності і мудрості. Впевнений, кожний має свою долю, головне відчути поклик свого життєвого призначення. Має дружню сім’ю: дружину Ніну та доньок Юлію та Анастасію. Щасливий, що доля звела з людьми, які надихають йти далі, творити добро і бути корисним. Вважає, що Україна буде квітучою країною, а люди — щасливими та заможними за умови консолідації суспільства, злагоди та подолання корупції. Захоплюється шахами, настільним тенісом, подорожами та велоспортом. Раніше займався боксом. Улюблений вислів: «Нема геніальних людей, є лишень незвичний погляд на життя».