Досвідчений лікар з 72-річним стажем, провідний ендокринолог, мудрий вчений, невтомний працівник, щира людина — саме так про Бориса Володимировича кажуть колеги, пацієнти та друзі. Зробив чималий внесок у розвиток терапії, гастроентерології та ендокринології. Народився 10 лютого 1923 р. у Києві. Закінчив «на відмінно» школу № 44. Борис Володимирович мріяв про авіацію, займався у льотно-планерній школі. Однак, прочитавши книгу академіка О. О. Богомольця «Продовження життя», твердо обрав медичну стезю. У 1940 р. вступив до Київського медичного інституту. З початком війни, після першого курсу брав участь у будівництві оборонних споруд навколо Києва. Потім навчався у Військово-медичній академії імені Кірова, яку закінчив із відзнакою. Попросив направити його на фронт, відмовившись від пропозиції залишитись в ад’юнктурі. Пройшов дорогами війни від Дніпра до Балтики. Ризикуючи життям, надавав медичну допомогу пораненим, був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», двома медалями «За бойові заслуги», медалями «За оборону Києва», «За визволення Варшави», «За взяття Кенігсбергу», «За перемогу у Великій Вітчизняній війні», «Захиснику Вітчизни». У повоєнний час Борис Володимирович займав різні посади у багатьох медичних установах. З 1959 р. працює у Національному військово-­медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь». З 1964 р. — очолював найбільше на той час терапевтичне відділення. Багато займався наукою та викладацькою діяльністю. Брав активну участь у створенні Київського НДІ ендокринології і обміну речовин. Заснував ендокринологічну службу в госпіталі та дисципліну з ендокринології на курсах підвищення кваліфікації медичного складу. Розробив алгоритми для ранньої діагностики ендокринних захворювань. Запропонував методику лікування виразкової хвороби, що успішно впроваджено. З 1978 р. — професор. Він є автором близько 300 наукових праць. Беззмінний член правління Асоціації ендокринологів України, дійсний член Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем. Донині у свої 93 роки продовжує займатися лікувальною практикою та науковою діяльністю, до лікаря звертаються хворі з усієї України. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної вій­ни, почесний ветеран України та міста-­героя Києва, Б. В. Епштейн заповів музею військового клінічного госпіталю офіцерський парадний мундир, державні, бойові та ювілейні нагороди та відзнаки. Серед багатьох нагород незалежної України: ордени «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, Богдана Хмельницького III та II ступенів, орден Миколи Пирогова, медаль «Знак Пошани» та ін. З дружиною Тамарою, теж лікарем, у злагоді та любові живуть вже 67 років. «Мене надихає праця, любов до людей, і особливо — до хворих», — каже Борис Володимирович. Кредо лікаря Епштейна — праця, а ще він керується принципом: вмієш сам — навчи іншого.