СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ




Плав’юк Микола Васильович

Плав’юк

Микола Васильович

Останній Президент Української народної Республіки в екзиЛі, Голова Проводу ОУН, Голова правління Фундації ім. О. Ольжича

Кавалер орденів Ярослава Мудрого І і IІ ступенів, «За заслуги» ІІІ ступеня

Видатний політичний і громадський діяч — Микола Васильович Плав’юк народився 5 червня 1927 р. в с. Русів Снятинського району Івано-Франківської області в селянській родині. У 1936 р. закінчив Русівську трикласну публічну школу, а в 1943 р.— Снятинську державну торговельну школу. Але Друга світова війна не дала змоги отримати вищу освіту. З 1942 р. учасник українського Руху опору проти нацистських загарбників. У 1944 р. опинився в еміграції у Німеччині. В 1946—1949 рр. по закінченні української гімназії навчається на економічному факультеті Мюнхенського університету ім. Людвіга Максиміліана. Одночасно проводить активну громадську роботу — виступає організатором студентського руху, співзасновником наукових студентських товариств «Січ» та «Зарево», член Проводу Центрального Союзу Українського студентства.

З 1949 р. проживає в Канаді, де продовжує навчання і закінчує факультет торговельного менеджменту Монреальського університету Конкордія. Тут починається його трудове життя, впродовж якого з 1949 до 1990 рр. він проходить шлях від різноробочого фабрики з пошиття верхнього одягу до президента фірми з переробки м’ясної продукції канадської компанії «Есекс Пакерс» (1955—1979) та американської компанії «Джон Морел» (1980—1990). З перших днів перебування на Північно-американському континенті він продовжує громадську діяльність як член Українського Національного Об’єднання Канади (УНО), президент УНО (1955—1966), заступник президента Комітету українців Канади (КУК), співорганізатор Світового конгресу вільних українців (СКВУ), віце-президент СКВУ (1973—1978), президент СКВУ (1978—1980). Під керівництвом М.В. Плав’юка СКВУ об’єднав українські організації поза межами України, став провідною силою збереження національної ідентичності. З 1979 р. він голова Проводу ОУН. З 1988 р. М.В. Плав’юк спочатку віце-пре­зи­дент, в з кінця року Президент Уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі. З проголошенням само­стійності України Уряд та Президент УНР в екзилі ухвалили рішення про передачу повноважень діючій владі незалежної України. На Урочистому засіданні Верховної Ради України 24 серпня 1992 р. останній Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав’юк передав діючому Президенту України Леоніду Кравчуку свої повноваження, забезпечивши тим тяглість історії та правонаступництво України від Української Народної Республіки, а також архіви УНР, майно — будинки для посольств в різних країнах , Клейноди Мазепи, які вручають новообраним Президентам України під час інаугурації, та медальйон Мазепи як реліквію. З 1993 р. М.В. Плав’юку Указом Президента України надано українське громадянство. Як громадянин України, незмінно дбає про престиж країни. Заснував громадську організацію Фундацію ім. О. Ольжича, Видавництво ім. Олени Теліги, яке видало понад 300 книг, Всеукраїнське жіноче товариство ім. Олени Теліги, молодіжну організацію «Зарево». За багаторічну громадську діяльність М.В. Плав’­юк неодноразово відзначався державою, Українською Православною Церквою, урядовими та громадськими організаціями. Найвищою нагородою — орденом Князя Ярослава Мудрого 1 ступеня нагороджено Миколу Васильовича Плав’юка за самовіддане служіння українському народу. Разом з дружиною Ярославою виховали чотирьох дітей — Ореста, Нестора, Уляну, Оксану.