СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Бердник Василь Петрович

Бердник
Василь Петрович

Завідувач кафедри анатомії та фізіології тварин Полтавської державної аграрної академії


Доктор ветеринарних наук, професор. Василь Петрович зробив вагомий внесок у нау­кову та практичну ветеринарну медицину, зокрема значно підвищив рівень наукових ­досліджень природи інфекційних захворювань органів дихання і травлення тварин та розробки засобів і методів боротьби з ними. Серед численних доробок вченого є і створена ним у Полтавській зональній науково­-дослідній ветеринарній станції (ЗНДВС) база для мікоплазмологічних досліджень – найбільший у колишньому Радянському Союзі музей штамів мікоплазм тварин, птиці і людини. Народився 7 листопада 1936 р. у с. Завадівка Кам’янського району Черкаської області першою дитиною в багатодітній сім’ї колгоспників Петра Михайловича та Софії Олександрівни Бердник. Основи професії опанував у зооветеринарному технікумі в с. Козацьке, згодом працював ветфельдшером у колгоспі ім. Шевченка в с. Роги Маньківського району. Після служби в армії з відзнакою закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування) та продовжив роботу за фахом у  Черкаській області. У 34 роки В.П. Бердник, вже досвідчений ветеринарний лікар-практик, прийшов у науку – вступив до аспірантури Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (ВІЕВ, Москва), який на той час був головним координаційним центром наукових досліджень із ветеринарії в СРСР. З 1973 р. Василь Петрович працював на посаді молодшого наукового співробітника Білгородського відділу ВІЕВ, а з 1975 р. – старшого наукового співробітника і завіду­вача лабораторії епізоотології Полтавської ЗНДВС. На основі результатів, одержаних за 16 років досліджень в ЗНДВС, підготував докторську дисертацію. Василь Петрович став одним із засновників факультету ветеринарної медицини у Пол­тавському сільськогосподарському інституті (нині – Полтавська державна аграрна академія). У 1992 р. через брак викладачів він погодився перейти на посаду професора кафедри годівлі, морфології і фізіології сільськогосподарських тварин. Із 1993 р. В.П. Бердник очолює кафедру, яка нині має назву анатомії та фізіології тварин.

На основі результатів своїх досліджень науковець довів, що недостатньо вивчене захворювання свиней у господарствах СРСР і Украї­ни – ензоотична пневмонія – викликається мікоплазмами одного чи декількох видів в асоціації; обґрунтував її нову назву «мікоплазмоз». Він розробив нормативно-технічну доку­ментацію на виготовлення, контроль і застосування діагностикумів мікоплазмозу свиней в реакції аглютинації і реакції тривалого зв’язування комплементу в мікрооб’ємі та «Методические указания по диагностике, профилактике и мерам борьбы с микоплазмозом свиней». У 1987 р. названі документи були прийняті Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР, що засвідчило визнання наявності в країні такої нозологічної одиниці як мікоплазмоз свиней. В.П. Бердник вперше в СРСР виготовив і випробував на свинях в умовах лабораторії та господарств перші зразки оригінальної вакцини із атенуйованих культур чотирьох видів мікоплазм і одного виду ­ахолеплазми та бордетел. Сьогодні зі своїми учнями він продовжує роботу над удосконаленням методів боротьби з мікоплазмозом свиней, а також вивченням властивостей розчину полтавського бішофіту (РПБ) та впровадженням його у ветеринарну медицину і тваринництво як лікувального препарату та стимулятора продуктивності свійських тварин. Василь Петрович і його учні розробили та запропонували методи стандартизації РПБ за щільністю та вмістом іонів магнію, виявили його кумулятивну властивість та здатність легко всмоктуватись через слизову оболонку кишечнику і шкіру, визначили оптимальні дози і схеми для внутрішнього і зовнішнього застосування. У РПБ виявлена здатність стимулювати гемопоез, неспецифічні і специфічні фактори імунітету, позитивно впливати на фізіологічні показники та підвищувати продуктивність тварин. Він має лікувальну дію при маститах корів і свиноматок, гнійно-некротичних процесах у ділянці пальців ВРХ тощо. Результати творчих пошуків вченого відображено у понад 160 наукових працях, в тому числі одному посібнику, одному авторському свідоцтві СРСР та чотирьох патентах України на винаходи. На основі результатів досліджень Василя Петровича і учнів його школи ним підготовлені «Методичні рекомендації із діагностики, профілактики мікоплазмозу свиней та заходів боротьби з ним» та «Методичні рекомендації щодо застосування розчину полтавського бішофіту у ветеринарній медицині та тваринництві», які прийняті Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України у 2012 р. Під керівництвом Василя Петровича підготовлено і захищено 5 кандидатських дисертацій. Із 1992 р. він успішно поєднує наукову роботу із підготовкою фахівців для народного господарства України. Постійно надає висококваліфіковану допомогу господарствам всіх форм власності у збереженні та підвищенні продуктивності тварин. Із 1990 р. очолює Асоціацію спеціалістів ветеринарної медицини Полтавської області, є членом вченої ради ПДАА, редакційних колегій журналу «Віс­ник ПДАА» та обласної газети «Вісник ветеринарної медицини», членом правління Асоціації спеціалістів ветеринарної медицини України. За останні два десятиліття має численні подяки і почесні грамоти від ректора ПДАА, Полтавської облдержадміністрації та її головних управлінь – агро­промислового розвитку, освіти і науки, ветеринарної медицини в Полтавській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України. Нагороджений медаллю «Ветеран праці», заохочувальною відзнакою «Відмінник аграрної освіти та науки» ІІІ ступеня Міністерства аграрної політики України. Педагогічна й наукова робота забирає багато сил і енергії, та Василь Петрович знаходить час і для відпочинку та вподобань: за власним проектом збудував будинок, захоплюється садівництвом, квітникарством, любить подорожувати за кермом автомобіля, поповнювати сімейну бібліотеку. Окремою формою відпочинку для Василя Петровича є спілкування із внучкою Катею. За спільними розмовами, господарчими роботами та іграми дівчинка не помічає вікової різниці з дідом. «У мене, – каже Катя, – одна сімка років, а у діда – всього дві сімки». Не терпить неправди і нахабства, як і образи тих, хто не може себе захистити. Вимогливий до себе і підлеглих, але намагається дотримуватись принципів, які йому заповідала бабуся ­Горпина: «Старайся робити так, щоб плакали не від тебе, а за тобою» і «Бог допомагає лише тим, хто працює».