СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Луценко Степан Митрофанович
Луценко
Степан Митрофанович
Доктор медичних наук, професор

Народився 1 вересня 1923 р. в с. Юрки Козельщинського району Полтавської області. Закінчив Кременчуцьке медичне училище. З 1941 по 1945 рр. служив у Радянській армії, на посаді військового фельдшера пройшов Велику Вітчизняну війну. У 1950 р. закінчив Кишинівський медичний інститут, тут навчався в клінічній ординатурі з хірургії та 1953 р. успішно захистив кандидатську дисертацію «Пластика позапечін-кових жовчних протоків…». З 1953 по 1958 рр. працював асистентом, а у 1958–1961 рр. — доцентом Луганського медичного інституту. Захист докторської дисертації «Перитоніт у літньому та похилому віці» відбувся 1962 р. Завідував кафедрою факуль-тетської хірургії Гродненського мед-інституту в період з 1961 по 1966 рр. Степан Митрофанович у 1966 р. організував кафедру факультетської хірургії в Запорізькому медичному інституті, яку очолював протягом 20 років. На кафедрі було організовано та обладнано ряд наукових лабораторій: лабораторія імунології; лабораторія об’єму циркулюючої крові (ОЦК), його компонентів і гемодинаміки; реографічна лабораторія, рентген-електро-кімографії, реґіона-рної гемодинаміки і вентиляції легень при хірургічній патології; лабораторія зовнішнього дихання та інші.

Підсумком науково-практичних розробок є виконання під керівництвом професора 3 докторських, 21 кандидатської дисертації. Він опублікував 2 монографії «Перитоніт» і «Діафрагмопластика», низку навчальних посібників, 354 наукові статті, автор 25 винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Основний профіль наукових робіт професора Луценка — хірургічна геріатрія, пластична хірургія, актуальні питання торакальної і невідкладної хірургії. За заслуги в розвитку відновлювальної хірургії нагороджений медаллю «100-летие Н.А. Богораза». У його клініці було організовано торакальний відділ, у якому проводилися перші в області операції на серці та судинах. Далі відділ було перепрофільовано у відділ невідкладної хірургії при гострих шлункових кровотечах, а також відділ загальної невідкладної хірургії. Уже в ті далекі роки на кафедрі було створено тематичну фільмотеку, що містила 40 кінофільмів, музей патологоанатомічних операційних препаратів, 2 класи програмованого навчання і контролю, які були праобразами сучасних комп’ютерних тестів. Проведено повне методичне забезпечення лекційного курсу, практичних занять і виробничої практики. С.М. Луценко завжди був блискучим лектором. Його лекції з факультетської хірургії запам’ятовувалися класичною структурою, вільним викладом у живій, легкій для засвоювання манері. Вони були наповненні фактичним клінічним матеріалом, супроводжувалися демонстраціями тематичних хворих і різноманітними ілюстраціями кінофільмів, діапозитивів, таблиць, музейних препаратів. Науковець часто повторював: «За помилки лікаря — платить хворий. Тому потрібно, щоб помилок не було». Професор приділяв велику увагу освіті лікарів, сам щорічно по місяцю стажувався в провідних клініках країни та завжди ділився отриманими знаннями, уміннями. Степан Митрофанович дуже любив і цінив свою роботу, вважав її найвищою нагородою в житті, а визнання свого служіння людям вбачав у ордені Святого Георгія Переможця, який цінив над усі нагороди. Своє нелегке завдання як лікаря, вченого, педагога С.М. Луценко виконав чесно, гідно і з любов’ю. Він не повторював біблейське правило «не отказывай в благодеянии нуждающемуся, если рука твоя в силе сделать его», але воно стало його невід’ємною часткою, його суттю.