СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Кислий Павло Степанович
Кислий
Павло Степанович
Доктор технічних наук, професор, академік НАН України, академік Міжнародної академії кераміки та Академії інженерних наук України, заслужений діяч науки і техніки України

Народився 5 березня 1933 року в с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області. У 1952 році вступив до Київського політехнічного інституту на металургійний факультет, де навчався за спеціальністю «Металознавство, устаткування і технологія термічної обробки металів». На роботу в Інститут проблем матеріалознав-ства НАН України Павло Степанович прийшов у грудні 1957 року, де працював інженером, старшим інженером, керівником групи, провідним інженером, молодшим науковим співробіт- ником, старшим науковим співробітником (1957–1966 рр.), керівником відділу керметів (1966–1977 рр.). У 1977–1990 роках обіймав посаду заступника директора Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України і очолював відділ тугоплавких надтвердих матеріалів.

П.С. Кислий працював над науково-прикладними проблемами, розробкою процесів мундштучного пресування, спікання тугоплавких сполук та сплавів на їхній основі. У результаті наукової діяльності розроблено різні матеріали і вироби для використання у військовій техніці та народному господарстві. У науковому доробку вченого понад 300 наукових праць, серед них 14 монографій і довідників, 162 авторські свідоцтва на винаходи. Автор книг про парламентаризм «Комі-тети — основа діяльності законодавчих органів влади» (1997 р), «Становлення парламентаризму в Україні» (2000 р.), «Народний депутат України» (2002 р.). Видав збірку пісень «Пісні Мами» (2002 р.), збірку віршів «Живи вічно, Україно!» (2002 р.), автобіографічну повість «Довгий шлях у політику» (2003 р.). У 1977 році П.С. Кислого обрали членом Міжнародного Планзеєвського товариства порошкової металургії, а 1979 року — членом Міжнародного інституту науки з проблем спікання. Головував на секції «Тугоплавкие соединения» Державного комітету науки і техніки СРСР (1977–1980 рр.), був членом Експертної Ради Вищої атестаційної комісії СРСР (1980 — 1985 рр.), головним редактором міжнародного журналу «Ceramic International» (1985–1990 рр.) та журналу «Сверхтвердые материалы» (1988 — 1990 рр.). У 1990 році очолив Українську наукову асоціацію та був обраний народним депутатом Верховної Ради України (1990 — 1994 рр.), з 1992 по 1994 рік — голова Комітету освіти і науки Верховної Ради України, державний службовець першого рангу (1994 р.), а від 1995 року президент Асоціації народних депутатів України (1995–1997 рр.). Лауреат премії ім. П.Г. Соболевського (1977 р.), премії Ради Міністрів СРСР (1989 р.), кавалер орденів «Знак Пошани» (1983 р.), «За заслуги» III ступеня (2001р.), «Хрест Івана Мазепи» (2009 р.). Нагороджений медалями «За трудовое отличие» (1967 р.), «За трудовую доблесть» (1970 р.), «В память 1500-летия Києва» (1982 р.), «Ветеран труда» (1984 р.) та Почесною Грамотою Верховної Ради України (2001 р.). Та головне досягнення у житті Павла Степановича — сім’я: дружина Лідія Іванівна, кандидат технічних наук; син Володимир, кандидат фізико-математичних наук та старший науковий співробітник Інституту напівпровідників НАН України; дочка Галина, молодший науковий співробітник Київського політехнічного інституту; онуки Роман і Богдан. Життєве кредо професора Кислого: «Бути корисним людям».