СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Ірина Шинкарук народилася в Житомирі у родині відомого філолога і музиканта Володимира Шинкарука, який став її провідником у світ мистецтва і першим вчителем. Не випадково й те, що її хрещеною матір’ю стала Ніна Матвієнко. Успіх прийшов до Ірини досить рано – ще в одинадцятирічному віці на обласному фестивалі «Замкова гора». А 1991 року на ІІ Всеукраїнському фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі вона отримала приз «Надія» і була визнана найперспективнішою співачкою України. Відзнака найпопулярнішого в ті часи конкурсу допомогла Ірині впевнитись у власних силах. І наступного року вона перемогла на молодіжному фестивалі «Солом’яний дзвін» у Луцьку, стала дипломанткою ІV Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг». Значні успіхи приніс Ірині Шинкарук 1993 рік: вона стала дипломанткою конкурсу «Нові імена» Українського фонду культури, завоювала І премію Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» в Донецьку і разом з іншими лауреатами «Червоної рути» здійснила гастрольний тур по містах України, здобула головний приз Міжнародного конкурсу «Білостоцькі мальви» в Польщі. Додатком до головного призу в Білостоці стало запрошення міністра культури Польщі стажуватися у Варшавському театрі оперети, де їй поталанило вчитись у кращого польського музичного педагога професора Єви Косак. Зусилля, витрачені на вдосконалення вокальної майстерності, не були даремними. 1994 року Ірина Шинкарук стала однією із переможниць Міжнародного конкурсу «Голос Азії» в Алмати, крім того, її визнали виконавицею найкращої пісні фестивалю і нагородили дипломом Всесвітньої федерації організаторів фестивалів. Після фестивалю в Казахстані Ірина Шинкарук стала першою українською співачкою, ім’я якої було занесено до Міжнародного реєстру «Хто є хто в музиці» («Who is who in music»). Наступного року (уже студентка-першокурсниця Житомирського педуніверситету) Ірина була запрошена на цей фестиваль як почесна гостя. В Алмати на високогірній арені «Медео» вона виходила на сцену разом зі світовими зірками Тото Кутуньйо, Єль Бано і Раміною Пауер, Аллою Пугачовою. Крім того, вона співала з такими знаменитостями, як Патрісіа Каас, Софія Ротару та інші, а серед її слухачів були Президент США Білл Клінтон та Папа Римський Іоан Павло ІІ. Загалом Ірина Шинкарук взяла участь у десятках конкур-

сів і концертів, перемогла на Міжнародних пісенних фестивалях «Море друзів» (Ялта, 1998), імені Володимира Івасюка (Київ, 1999), «Мелодія» (Львів, 1999). Вона гастролювала в найбільших містах України, виступала в Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Польщі, Словаччині, Угорщині, Лівії, Греції, Німеччині, Франції… Записала п’ять компакт-дисків: «Я – наче птиця» (1996), «Перекотиполе» (1998), «Іду до вас» (1999), «Відчуваю» (2004), «Це моя і твоя Україна» (2007). У 2000 р. на запрошення колишнього викладача Житомирського державного педінституту, талановитого музиканта Анатолія Сандала, Ірина два місяці виступала в Сполучених Штатах Америки, а 2008 року її нові гастролі у США пройшли зі ще більшим успіхом. Напружений графік не завадив Ірині Шинкарук здобути ґрунтовну освіту: вона закінчила Житомирське училище культури, філологічний факультет Житомирського державного університету ім. І. Франка (з відзнакою), Київський національний університет культури і мистецтв. Сьогодні в Ірини Шинкарук власна артистична команда, у складі якої – звукорежисер, балетмейстер, художник-візажист, є також постійні автори – композитори і поети. Хоча останнім часом тексти до своїх пісень Ірина Шинкарук пише сама. Це не випадково, адже вона авторка двох поетичних книг «Народження голосу» (2001) та «Відчуваю» (2004), аудіо книги «Міра» (2008). Крім того, нині Ірина Шинкарук – старший диктор телеканалу «Культура», солістка Національного радіо України, викладачка Київського національного університету культури і мистецтв, ведуча масових мистецьких заходів, заслужена артистка України. Нещодавно співачка завершила роботу над унікальним проектом «Глибокий колодязь», який об’єднує два альбоми: «Миро» (а-капельний спів) та «Пливе човен» (народні пісні в сучасній обробці). Винятковість цього проекту – в спробі органічного поєднання двох пластів: історико-географічного та музично-поетичного. Записи велись в знаменитих храмах, у музеї Т. Шевченка, в музеї Волинської ікони, в Одеському оперному театрі, на «Дніпрогесі», у винних підвалах Масандри, в соляній шахті. Ці місця мають особливу енергетику, притягальну силу і неповторну акустичну атмосферу, що яскраво позначається на звучанні кожної музичної композиції. За реалізацію проекту «Глибокий колодязь» в березні 2008 року Ірині Шинкарук була присуджена Всеукраїнська премія імені Івана Огієнка.