СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Василь Врублевський народився 9 квітня 1963 року в с. Карвинівка Романівського району Житомирської області. Батько Марцель Вацлавович працював кіномеханіком, а мати Галина Георгіївна була продавцем книжкової крамниці. У родині шанували художнє слово і Василь Врублевський вирішив присвятити себе літературній творчості. Тому 1980 року вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту, який закінчив за спеціальністю «Вчитель української мови і літератури». Із 1985 до 2005 року працював на різних посадах у засобах масової інформації та видавництв, зокрема – кореспондентом та завідуючим відділом обласної молодіжної газети «Комсомольська зірка», старшим редактором видавництва «Вісник», відповідальним секретарем та заступником головного редактора газети «Прес-Форум», редактором «Нової літературної газети», заступником головного редактора газети «Місто». Упродовж 1990–1999 рр. видавав та редагував всеукраїнський літературно-мистецький журнал «Авжеж!» У 2002–2005 рр. – видавець та головний редактор газети «Вільне слово». Член Асоціації українських письменників (1997) та Національної спілки письменників України (2003). Упродовж травня 2004 – травня 2007 рр. – голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України. Автор книг прози «Замах на генсека» (1992), «Сім історій» (1993), «Тріщини» (1998), роману «Нардепка» (2004), збірки п’єс «Кава-сутра. В обіймах імператриці» (2006),
Василь Врублевський з дружиною та донькою

поетичних збірок «Свято останньої ночі» (1993) та «Перонний модерн» (2000). Окремі твори перекладені білоруською, німецькою, польською, англійською, хорватською, чеською, російською мовами. Захоплення Василя Врублевського також пов’язані з книжками, він – натхненний бібліофіл, колекціонує стародруки та раритети. У лютому 2005 року призначений на посаду начальника управління культури (із жовтня 2005 року – управління культури і туризму) Житомирської облдержадміністрації. Своїми життєвими, а надто творчими досягненнями Василь Марцельович завдячує рідному вузові. Тому зрозумілою є та вдячність, яку він почуває до своїх викладачів, зокрема до С. Пультера, П. Білоуса, О. та М. Чиркових. З особливим пієтетом згадує М. Никончука та М. Богдана. Василь Врублевський завдячує Житомирському педагогічному інституту не лише глибокими знаннями та необхідними навичками, але й родинним щастям. Його дружина – випускниця філологічного факультету 1990 року, а нині викладач української мови в ЖДУ імені Івана Франка, зуміла створити таку атмосферу в родині, що Василь Марцельович вважає свою сім’ю найбільшою нагородою і найзначимішою відзнакою. Життєве кредо Василя Врублевського – «Аби діяння твої не шкодили іншим!».