Наукова школа О.С. Давидова почала формуватися на початку 1950-х рр. у Києві. Тут він працював у 1945—1953 та 1964—1966 рр. в Інституті фізики АН України та Київському державному університеті.
Дослідження послідовників та учнів, як і їхнього вчителя, зосередилися на теорії молекулярних кристалів. У 1948 р., спираючись на експериментальні дослідження І.В. Обреімова, А.Ф. Прихотька і використовуючи уявлення Я.І. Френкеля про екситон, О.С. Давидов відніс колективне поглинання світла молекулярним кристалом саме до екситонів Френкеля. В результаті, завдяки А.Ф. Прихотьку та О.С. Давидову екситон Френкеля було ідентифіковано як квазічастку, це було відкриття екситону. Виходячи з таких уявлень О.С. Давидов передбачив явище розщеплення невироджених молекулярних термів у кристалах.
У 1950—1960 рр. теорія поглинання світла в молекулярних кристалах інтенсивно розвивалася О.С. Давидовим та його учнями. У 1953—1956 рр. О.С. Давидов завідував теоретичним відділом Фізико-енергетичного інституту в Обнінську (Росія) та був професором кафедри теоретичної фізики Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. В цей період наукові дослідження О.С. Давидова поширилися на теорію ядра, однак він не залишив екситонну тематику, опублікувавши в ці роки сам і частково з своїми першими учнями низку робіт у цій галузі. У 1958 р. О.С. Давидов разом з Г.Ф. Філіпповим сформулював та розвинув основні положення моделі твердого неаксіального ротатора (модель Давидова—Філіппова), у 1960 р. з А.А. Чабаном розробив модель колективних збуджень з врахуванням деформованості форми ядра при його обертанні. У результаті О.С. Давидовим було побудовано теорію колективних збуджених станів несферичних атомних ядер, що враховує порушення їх аксіальної симетрії (теорія неаксіальних ядер Давидова).
У 1964 р. О.С. Давидова обрано академіком АН УРСР, він переїхав до Києва. В цей час одержала подальше інтенсивне формування його теоретична школа, в якій поряд з характерними для неї напрямками почала розвиватися квантова біофізика.
Інтенсивна наукова діяльність О.С. Давидова, його робота з відбору й виховання молодих фізиків на лекціях, семінарах, при безпосередньому спілкуванні привели до створення ним сильної теоретичної школи. Ядро школи О.С. Давидова розташоване в Києві, хоча низка його представників працює в інших містах країни.
Наукова школа О.С. Давидова почала формуватися на початку 1950-х рр. у Києві. Тут він працював у 1945—1953 та 1964—1966 рр. в Інституті фізики АН України та Київському державному університеті.
Дослідження послідовників та учнів, як і їхнього вчителя, зосередилися на теорії молекулярних кристалів. У 1948 р., спираючись на експериментальні дослідження І.В. Обреімова, А.Ф. Прихотька і використовуючи уявлення Я.І. Френкеля про екситон, О.С. Давидов відніс колективне поглинання світла молекулярним кристалом саме до екситонів Френкеля. В результаті, завдяки А.Ф. Прихотьку та О.С. Давидову екситон Френкеля було ідентифіковано як квазічастку, це було відкриття екситону. Виходячи з таких уявлень О.С. Давидов передбачив явище розщеплення невироджених молекулярних термів у кристалах.
У 1950—1960 рр. теорія поглинання світла в молекулярних кристалах інтенсивно розвивалася О.С. Давидовим та його учнями. У 1953—1956 рр. О.С. Давидов завідував теоретичним відділом Фізико-енергетичного інституту в Обнінську (Росія) та був професором кафедри теоретичної фізики Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. В цей період наукові дослідження О.С. Давидова поширилися на теорію ядра, однак він не залишив екситонну тематику, опублікувавши в ці роки сам і частково з своїми першими учнями низку робіт у цій галузі. У 1958 р. О.С. Давидов разом з Г.Ф. Філіпповим сформулював та розвинув основні положення моделі твердого неаксіального ротатора (модель Давидова—Філіппова), у 1960 р. з А.А. Чабаном розробив модель колективних збуджень з врахуванням деформованості форми ядра при його обертанні. У результаті О.С. Давидовим було побудовано теорію колективних збуджених станів несферичних атомних ядер, що враховує порушення їх аксіальної симетрії (теорія неаксіальних ядер Давидова).
У 1964 р. О.С. Давидова обрано академіком АН УРСР, він переїхав до Києва. В цей час одержала подальше інтенсивне формування його теоретична школа, в якій поряд з характерними для неї напрямками почала розвиватися квантова біофізика.
Інтенсивна наукова діяльність О.С. Давидова, його робота з відбору й виховання молодих фізиків на лекціях, семінарах, при безпосередньому спілкуванні привели до створення ним сильної теоретичної школи. Ядро школи О.С. Давидова розташоване в Києві, хоча низка його представників працює в інших містах країни.