|
Драч
Іван Федорович
Голова товариства «Україна–Світ», Поет,
громадський та державний діяч
За самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії, присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави (2006).
Івану Федоровичу притаманні масштабність бачення художнього життя і вагомість естетичних критеріїв, ерудиція, вимогливий смак, проникливість і гострота характеристик, темпераментність стилю.
Народився 17 жовтня 1936 р. у с. Теліженці Тетіївського району Київської області в родині робітника радгоспу. Працював учителем російської мови та літератури семирічної школи у с. Дзвіняче, інструктором Тетіївського РК ЛКСМУ Київської області. Після служби в армії вступив до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, однак через політичні переконання був виключений, згодом перевівся на заочне відділення. Закінчив Вищі сценарні курси при Держкіно СРСР у Москві.
У 1961–1962 рр. – літпрацівник газети «Літературна газета» у Києві, тоді ж з’явилися перші вірші поета, часом критичні до радянської влади. У 1964-1974 рр. – сценарист Київської кіностудії імені О. Довженка.
|
За кіносценаріями Івана Федоровича були зняті художні фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота», «Мамо рідна, любима», «Таємниця Чингісхана», «Вечори на хуторі біля Диканьки». Знаний поет і як перекладач, зокрема «Історії русів».
З 1962 р. є членом Спілки письменників України: обирався секретарем, членом правління, тривалий час був першим секретарем організації.
Автор книг «Балади буднів», «Дума про вчителя», «До джерел», «Київське небо», «Корінь і крона», «Протуберанці серця», «Сонце і Слово», «Київський оберіг», «Лист до калини», «Противні строфи», «Сивим конем» та численних інших. Поезії Івана Драча окремими збірками вийшли багатьма мовами світу.
Один із засновників Народного руху України. Був обраний депутатом Верховної Ради України І, ІІІ та IV скликань, державний службовець І рангу.
З 1991 р. Іван Федорович очолює раду Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна–Світ», з 1995 р. – президію Конгресу української інтелігенції. Член Комітету Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, Центрального проводу УНП, Ради УНП. Крім того, є членом Громадської гуманітарної ради при Президентові України, був членом Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.
Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона», Державної премії СРСР з літератури. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Почесною Грамотою Президій Верховної Ради Грузинської і Литовської РСР. За визначний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність, зміцнення зв’язків держави з українцями за її межами удостоєний ордена Ярослава Мудрого V, IV та
ІІІ ступенів.
Майстерність поета виявилася в неповторному вмінні бачити по-новому ті явища і процеси оточення, повз які решта людей проходила, залишаючи їх непоміченими. На початку 60-х рр. творчість Івана Драча сприймалася неоднозначно через насичену асоціативність, метафоричність, символізм творів, а, можливо, й через те, що митець був занадто відкритим, занадто сучасним для радянського суспільства. Сьогодні ж його поетичне кредо є особливо актуальним: «Художнику – немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі».
|
