Коновалов
|
Фактично експертами був втрачений і не вивчений виключно важливий 1-й період моніторингу (1986–1989 рр.), як період найбільш трагічної стадії розвитку наслідків аварії на ЧАЕС; по-друге — у своїх висновках експерти (загалом орієнтуючись на трактовку радіаційного гормезиса) допустили методологічну помилку, повністю ігнорувавши «ефект дії малих доз радіаційно-хімічного синергізму»; по-третє — тривалість моніторингових досліджень склала лише рік, що є недостатнім терміном для формування об’єктивного висновку про «розроблену в СРСР концепцію безпечного проживання населення на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, і оцінки ефективності заходів з охорони здоров’я населення у досліджуваних районах». Моніторинг, що проводить В. Коновалов, є систематичним і триває вже 25 років. Опираючись на теорію Сельє про загальний адаптаційний синдром, ідентифіковані всі 3 стадії розвитку адаптаційного синдрому (тривога, адаптація, виснаження). Особливу тривогу викликає стадія енергетичного виснаження, що почала розвиватися у частини населення, яке проживає на забруднених територіях. Важливість музейного відображення стадійності розвитку адаптаційного синдрому потребувала формування колекції. Науковець став ініціатором створення приватної колекції патологій розвитку різних організмів, які виникли під впливом малих доз радіаційно-хімічного забруднення. На основі використання природоохоронної ідеології даної колекції були зняті документальні наукові фільми: 1) «Подземные воды» — відображає техногенно-екологічний стан водних ресурсів України періоду 60–90-х років (Укртелефільм, 1990 р., режисер Олександр Вітер); 2) «Пока еще живем...» — показує результати незалежних експертних оцінок віддалених екологічних наслідків Чорнобильської аварії на рослинний і тваринний світ, а також населення Житомирщини, якнайбільш постраждалій від радіаційної аварії області України (1992 р., режисер Георгій Шкляревський). Сукупність документального змісту цих фільмів об’єктивно відображає реальну екологічну картину аналізованих територій України історичного періоду 60–90 років ХХ століття. Важливо розуміти, що документально-науковий фільм «Пока еще живем...» відображає техногенно-екологічну ситуацію початкового періоду розвитку техногенної катастрофи, тобто періоду, який передував реалізації мети і завдань міжнародного проекту МАГАТЕ 1990 року. На основі поглибленого вивчення механізмів радіаційно-хімічного забруднення на генофонд домашніх тварин вперше продемонстровано, що під впливом антропогенного забруднення 70-х–80-х років в окремих регіонах України поступово почалося розпрограмування в геномах раніш «мовчащих» генів філогенетичного рівня. Вчений вважає, що досліджувані процеси свідчать про прояв субгеномної мінливості, яка виявляється у надгенетичної експресії з боку низькомолекулярних метаболітів радіаційно-хімічного забруднення. На думку науковця, це дуже небезпечне явище, яке буде збільшувати нестабільність генома і підвищувати рівень захворюваності населення. Для зупинки руйнівних тенденцій терміново необхідні активні дії із зниження рівня антропогенного забруднення. Учені України, Білорусі і Росії створили унікальну науково-інформаційну базу, що дозволяє уже сьогодні об’єктивно говорити про можливі віддалені наслідки радіаційно-хімічних катастроф. Важливо відзначити, що демократичні процеси в Україні дозволяють якнайрізноманітніше аналізувати техногенно-екологічні процеси з позиції їх самоорганізованої критичності. Науковець переконаний, що подальша розробка методології стадійності розвитку самоорганізованої критичності фізичних, хімічних і біологічних систем дозволить з більшою ефективністю не лише прогнозувати, але і попереджувати техногенні ризики, що приховано формуються. З кінця 1994 р. В’ячеслав Сергійович працює головним науковим співробітником відділу генетики Інституту розведення і генетики тварин Української академії наук. Його наукові інтереси зосереджені в руслі пошуку селекційного використання нових адаптаційних можливостей домашніх тварин в генетичному прогресі їх окремих порід. Результати наукових досліджень вченого викладено у 150 наукових працях, опублікованих у вітчизняних та зарубіжних виданнях. Про наукову, педагогічну та громадську роботу В’ячеслава Сергійовича неодноразово йшлося на сторінках газет «Голос України», «Сегодня», «Хрещатик», «Аргументы и факты в Украине», «Киевский регион» та в зарубіжних виданнях Росії, Польщі, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Південної Кореї, Японії. За багаторічну плідну наукову діяльність нагороджений Почесною грамотою Української академії аграрних наук (2007р.). |