|
Діяк
Іван Васильович
Народний депутат України ІІІ скликання,
радник Президента
України (2005–2011),
радник секретаря РНБО України, кандидат технічних наук,
член-кореспондент Академії гірничих наук,
дійсний член Нафтогазової академії України,
член Спілки журналістів України
За вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини й громадянина нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (1997), ІІ (1998) та І (2009) ступенів. Присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» (1986).
Іван Васильович Діяк — фахівець й управлінець високого класу, учений та політик, відомий в Україні та за її межами. Він керував будівництвом одних із найбільших у світі підземних сховищ газу, а також під його керівництвом успішно розбурено й освоєно багато газових, нафтових і газоконденсатних родовищ Полтавської, Харківської, Дніпропетровської, Сумської, Луганської, Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Закарпатської областей, АР Крим та за кордоном.
Народився 27 липня 1929 р. в с. Цеперів Кам’янко-Бузького району Львівської області. У 1948 р. вступив на нафтовий факультет Львівського політехнічного інституту, який закінчив за спеціальністю «Розробка нафтових і газових родовищ».
Трудову діяльність Іван Діяк розпочав у 1953 р. в м. Долина на Івано-Франківщині в системі тресту «Прикарпатбурнафта», пройшовши за сімнадцять років шлях від бурильника до керівника цього тресту.
З 1972 р. працював у системі Всесоюзного об’єднання «Укргазпром». Спочатку був заступником генерального директора об’єднання «Укргазпром» із питань буріння газових свердловин. У 1991 р. — директор із буріння й зовнішньоекономічної діяльності, а в 1994 р. — заступник голови правління АТ «Укргазпром».
І. В. Діяк дванадцять років присвятив проблемам освоєння найпотужнішого у світі Уренгойського газоконденсатного родовища в Західному Сибіру, де українські буровики пробурили в складних кліматичних умовах шістсот газових і нафтових свердловин — завглибшки від 2700 до 4500 метрів. Усе це сприяло стабілізації видобутку газу й нормальному забезпеченню народного господарства та населення України, зміцнювало енергетичну безпеку України, що є запорукою її незалежності.
У 1986 р. брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — із перших днів був на місці подій у радіоактивній зоні. За мужність під час ліквідації на Чорнобильській АЕС нагороджений орденом трудового Червоного прапора Президії Верховної Ради СРСР (1986).
Коли Україна стала незалежною, був одним з ініціаторів та членом робочої групи з розроблення Національної програми «Нафта і газ України до 2010 р.», а згодом нової програми — до 2030 р. Організовував бурові роботи в с. Шебелинка й Краснограді Харківської області, Полтаві, Львівській
і Луганській областях.
|
З 1998 до 2002 рр. Іван Васильович — народний депутат України, брав активну участь у законотворчій діяльності Верховної Ради України: автор багатьох законів, спрямованих на покращення економічного становища країни.
З 2000 р. — генеральний секретар Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка України». Упродовж 2002–2009 рр. обіймав посаду головного радника голови правління НАК «Нафтогаз України», у 2005–2011 рр. — радник Президента України, надалі — радник секретаря РНБО. Почесний професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.
У своєму доробкові має 6 винаходів та понад 300 наукових праць, найвідоміші — монографії «Бурение глубоких скважин и хозрасчет» (в співавторстві, 1988), «Українське відродження чи нова русифікація?» (2000), «Газова промисловість України на зламі століть» (в співавторстві, 2000), «Хто захистить наш народ і державу: Комуністична партія України чи Українська комуністична партія» (2000), «Енергетична безпека України» (2001), «Україна — Росія.
Історія та сучасність» (2001), «Технологія цементування нафтових і газових свердловин» (2003), «Українська національна ідея. Шлях до Великої України» (2005), «П’ята колона в Україні: загроза державності» (2006), «Національна трагедія і боротьба за незалежність», «Маніфест українця» (2007), «Газова промисловість і енергетична безпека України» (2009), «Газова галузь України» (в співавторстві, 2009), «Навіщо Україні чужі свята?» (2009), «Постріли у спину через півстоліття» (2009) та «Волинсько-Холмська трагедія» (2010).
За самовіддану плідну працю одержав чимало державних нагород: премію Ради Міністрів СРСР (1981), орден «Дружби народів» (1981), орден Данила Галицького (2004), Почесну грамоту Верховної Ради України (2009) та почесну відзнаку НАК «Нафтогаз України» І ступеня (2009). Кавалер Ордена святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня (2009). Крім того, І. В. Діяк є почесним громадянином м. Краснограда та м. Зачепилівки Харківської області.
Найперша порадниця й помічниця Івана Васильовича — дружина Ольга Федорівна, лікар за фахом. Відпустили у велике життя двох дітей. Син Олег закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу, дочка Оксана — Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Обоє геологи.
|
