![]() |
|
Ключко Михайло Григорович Інженер-авіатор, доцент Київського інституту інженерів цивільної авіації (ГВФ, нині — Національний авіаційний університет)
Кандидат технічних наук, доцент, винахідник СРСР.
Талановитий інженер-авіатор М. Ключко — фахівець в галузі авіаційних двигунів, їх ремонту, хімічного захисту від фреттінг-корозії. Був у групі засновників Національного авіаційного університету (НАУ, раніше — Інститут ГФВ — (КІІЦА)). Захистив першу в СРСР кандидатську дисертацію з цивільної авіації, автор близько 135 науково-технічних статей, понад 100 методичних розробок, численних патентів, авторських свідоцтв.
Народився 1924 р. у Харкові, в родині слобожанських українських козаків; зростав у м. Зміїв та с. Таранівка Харківської обл. В цих місцях століттями живуть хоробрі високопрофесійні військові, люди вольові, працьовиті, розумні, талановиті майстри — Михайло таким і став. Батько Ключко Григорій Григорович — військовий, під час Першої світової війни був унтер-офіцером, згодом перейшов до Червоної Армії, працював у військовій охороні. В 1930-ті рр. перевіз сім’ю до Києва. Був репресований, проте завжди залишався чесним, з незаплямованою совістю офіцером. Мати Прасковія Іванівна із слобожанської багатодітної родини, де виховувалося 10 дітей. Змалечку працювала, доглядала дітей заможних сусідів. Спілкувалася виключно українською. Попри заборону глибоко віруюча, православна. Живучи у центрі Києва, у комуністичному оточенні, вважали, що саме віра врятувала їх сім’ю у часи Голодомору. Ідучи вранці на роботу, батьки замикали дітей Лідію, Михайла, Володимира у кімнатці комуналки. На буфеті поряд з іконкою Христа стояло вишневе варення. «Не їжте, Господь все бачить і мені розкаже», — наставляла мати. Ввечері батьки приносили мізерні шматочки хліба, мати клала у кип’яток омріяну єдину вишневу ложечку. Так і вижили.
Михайло на все життя полюбив Київ попри страшну бідність і розруху 1920–1930 рр. З однолітками грався на Кловських схилах. Будучи дорослим показував уже своїм дітям, на які вензелі імперської огорожі Маріїнського палацу вони, перелазячи, ставили ноги. Багато хлоп’ят виросли гідними людьми і дружили все життя, серед них — друг Аркадій Сидорков. Батьки дбали про їх освіту, з нужденних зарплат відкладали копійки, щоб наймати вчителів. Таким чином відродили школу, яка нині носить престижну назву — Кловський ліцей.
М.Г. Ключко — ветеран Другої світової війни. Закінчивши у Києві 7 класів, юнак продовжив навчання в артилерійській школі спеціального призначення, з початком бойових дій став навідником гармати. Влітку 1941 р. з іншими курсантами в лісах Броварів під Києвом рив протитанкові рови, будував укріплення. Під час евакуації заводу, де працював батько, родина виїхала на Волгу, під Астрахань. Спочатку Михайло працював мотористом. У 16 років пішов добровольцем на фронт. У складі 159 стрілецької бригади, укомплектованої виключно його однолітками, вступив у перші бої, які дивізія прийняла на південному фланзі Сталінградського фронту. Про війну Михайло завжди уникав говорити, проте окремі епізоди згадував. У спаленому селі, де зосталась тільки старенька бабця, допоміг їй облаштував землянку, нарубати дров на зиму. Бабуся сказала: «Це буде страшна війна. Багато людей загине. Але я за тебе молитись буду, і ти — виживеш». Ці слова стали пророчими: родина двічі помилково отримувала на М.Г. Ключко «похоронки», після боїв під Ростовом та під Брестом — але він вижив. Його бригада воювала в Сальських степах, під Батайськом, Ростовом, Кагарликом, Елістою, на Міус-фронті, на підступах до Криму. Він був у числі перших, хто визволяв Маріуполь, форсував Дніпро, брав участь у боях за визволення Києва…
Під Ростовом отримав звання молодшого лейтенанта, був призначений у 197 запасний полк у складі 4-го Українського фронту. Під час боїв під м. Могильовим полк був практично знищений ворожою авіацією, бійці опинилися на окупованій території. 16-літній Михайло зумів вночі без стежок, лісами-болотами вивести і врятувати залишки полку. Внаслідок цього був призначений командиром взводу в 322 окрему штрафну роту. Це був смертний вирок, та сталося чудо. Середній термін життя штрафників на передовій становив усього 2,5 дні, виживали одиниці, а він воював там майже 4 роки. Вижив усупереч пораненням, контузії, згодом — двом мікроінфарктам.
Михайло Ключко згадував: «Загальна кількість штрафної роти
|
за будь-яку ціну, з будь-якими втратами, в тому числі доводилося робити проходи на мінних полях.
Miсhail G. KlyuchkoPhD (Engineering), Ass. Prof., Inventor of the USSR.Engineering Aviator, Associated Professor of the Kiev Institute of Civil Aviation Engineers (now — ?the National Aviation University). Fields of research: aircraft mechanics, engine repair and chemical protection from fretting corrosion. |