СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Грица
Софія Йосипівна

провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (1981–2016).

Доктор мистецтвознавства, професор, член-корес­пондент Національної академії мистецтв України.
Фольклорист, етномузиколог, славіст, культуролог Софія Йосипівна Грица народилася 5 грудня 1932 р. у Львові. Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю «Історія та теорія музики» (клас професора С. Людкевича), аспірантуру Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського. У 1964 р. захистила кандидатську ди­сертацію «Музично-фольклористична діяльність Ф.М. Колесси», докторську — «Мелос української народної епіки» у 1982 р. З 1957–2016 рр. — старший, провідний науковий співробітник, завідувач відділу етномузикології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. З 2016 р. — завідувач кафедри фольклористики та бандурного мистецтва Київського національного університету культури та мистецтв. Досліджує музичний та словесний фольклор України, розробляє методику історично-порівняльних студій в контексті слов’янської культури. В експедиціях на Правобережжя України, Полтавщину, Київське Полісся записала понад 1000 народних пісень. Вперше здійснила соціологічні експедиції на

Чорнобильську АЕС (1975, 1983), Бурштинську ДРЕС та Новодністровську ГЕС (1977) в «інтегровані середовища», ввівши цей термін в українську фольклористику. Є прибічником структурно-функціонального методу в сучасній науці. С.Й. Грица розробила теорію парадигматики фольклору з позиції філософсько-лінгвістичного тлумачення, пісенної та фольклорної парадигми — множини, серії варіантів інваріанту — ядра, змін їх варіювання стосовно простору та часу та рівні стильової ідентифікації. У здобутку 400 наукових праць, серед яких «Фольклор у просторі та часі», «Трансмісія фольклорної традиції», «Українська фольклористика ХІХ – поч. ХХ ст. і музичний фольклор»; статей до «Історії української музики», «Українці». Керівник проекту тому «Українські народні думи», проаналізувала у вступній статті співвідношення слова, музики і виконавства, біблійні елементи в думах, класичне і сучасне їх виконання. Автор монографій «Ф.М. Колесса» (1962), «Мелос української народної епіки» (1979), «Леся Дичко в житті і творчості» (2012) та ін. Виступала на міжнародних з’їздах славістів з доповідями «Думи — видатне надбання української культури» (Бидгощ, 1969), «Функція словесного і музичного фольклору в умовах міжетнічних фольклорних контактів» (Софія, 1988), «Фольклор українців у між- і внут­ріконтинентальних міграціях» (Братислава, 1993), «Фольклористична праця з українсько-білоруського Полісся Ф. Колесси і К. Мошинського» (Краків, 1998), «Сюжетні і структурно-типологічні паралелі в українській, білоруській та польській баладі» (Мінськ, 2013). Досліджуючи протягом багатьох років наукову спадщину Ф. Колесси, підготувала 3 томи наукових праць вченого (1969, 1970, 1995). У спів­авторстві упорядкувала т. 9 «Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу» (1977) 12-томного видання Л. Українки; томи «Співанки-хроніки» (1972), «Наймитські та заробітчанські пісні» (1975). Видала збірку українських народних пісень про еміграцію «Будь здрава, землице» (1991). Добре знана як ведуча радіо-конкурсу «Золоті ключі». Номінант на Державну премію ім. Тараса Шевченка. Нагороджена преміями імені М. Лисенка, Ф. Колесси, Б. Асаф’єва. Життєве кредо: «Самовіддана праця в обраній сфері виправдовує існування на цій землі». Музика, мудра книжка, спілкування з рідними для Софії Йосипівни є духовними віддушинами.