Танюк
Лесь Степанович
Народний депутат України І-V скликань.
Відомий
правозахисник, режисер, письменник,
мистецтвознавець, культуролог, перекладач з 9 мов,
голова Національної спілки театральних діячів
України. Член Національних спілок письменників та
кінематографістів. Лауреат режисерської премії
ім. С. Данченка та кількох театрознавчих премій,
член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО,
професор, керівник акторського та режисерського
курсів у Київському університеті театру й кіно
ім. Карпенка-Карого, почесний професор Харківської
академії культури та Волинського національного
університету ім. Л. Українки, заслужений діяч
мистецтв, дійсний член Міжнародної Академії
Екології, народний артист України
Лесь Танюк народився 8 липня 1938 року у Києві в родині вчителів. Під час війни родина Танюків поневірялась у нацистських концтаборах, відтак радянська влада заборонила їм жити в Києві і вони переїхали на Волинь, де Лесь Степанович закінчив школу в Луцьку і, заробивши трудовий стаж ливарника, вступив до к/о технікуму, після якого працював актором обласного драмтеатру ім. Т. Шевченка.
Вищу освіту здобув у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого, де навчався на курсі учня Леся Курбаса — Мар’яна Крушельницького.
1959 року заснував і очолив у Києві Клуб Творчої Молоді, що справив визначний вплив на формування нового покоління інтелігенції і, зокрема, шістдесятників. Окрім організації вечорів пам’яті українських митців та сучасної поезії, Клуб вів значну роботу з відродження української духовності. Зокрема, Лесь Танюк виступав на зібраннях Клубу з рефератами про творчість Л. Курбаса, М. Куліша, М. Хвильового, Й. Гірняка, Г. Косинку, Т. Осьмачку, Є. Плужника та інших діячів Розстріляного відродження. 1961 року Лесь Танюк очолив виїзд групи членів КТМ на Соловки, де було зібрано матеріали репресій української інтелігенції. 1962 року Клуб подав владі список церков та інших пам’яток культури, яким загрожувало знищення, і того ж року було створено комісію КТМ (Л. Танюк, А. Горська, В.Симоненко), яка вперше дослідила місце поховання жертв більшовицького режиму у Биків- ні під Києвом, подавши владі «Меморандум №2». Крім того, при КТМ було створено Новий Український Театр, де поставив «Ніж у сонці» І. Драча, «Матінку Кураж» Б. Брехта, «Патетичну сонату» М. Куліша. Оскільки діяльність Клубу викривала злочини влади, на КТМ почався тиск репресивних органів, а Леся Танюка усунуто від керівництва ним. Також з друку знімають три книжки його поезій, вилучають рукопис книги про театр, забороняють його вистави.
Змушений виїхати до Москви, Лесь Танюк одразу висувається в першу п’ятірку молодих столичних режисерів. Він ставить вистави у МХАТі, ЦДТ, театрах ім. Москради, ім. Маяковського, ім. Станіславського, ім. Пушкіна — загалом понад 50 вистав; знімає фільми, створює телепрограми та радіопередачі. Виступає з лекціями про українську культуру (Москва, Ленінград, Мінськ, Душанбе). Вистави Леся Танюка відзначають дипломами, їх висувають на Державну премію СРСР, вивозять за кордон — але сам Лесь Танюк був і залишається невиїзним.
1968 року його звільняють з ЦДТ за підпис листа на захист А. Гінзбурга та Ю. Галанскова, а вистави забороняють (окрім «Казок Пушкіна», що ставилися у Москві 33 роки і пройшли 3000 разів). Упродовж 70-х років бере участь у дисидентському русі. Перекладає і передає за кордон самвидав, пише протестні листи.
Відразу після вибуху в Чорнобилі 1986 року повертається до Києва і очолює Молодіжний театр. Однак після низки яскравих вистав і протестних «Київських театральних вечорів» звільнений з посади за ініціативою міськкому КПУ без права роботи в театрах. Лесь Танюк розгортає активну політичну, екологічну, правозахисну діяльність, організовує мітинги і протести, зокрема, домагається визнати Биківню місцем сталінських, а не нацистських розстрілів. 1988 року став членом Робочої Колегії Всесоюзного Меморіалу, що був організований
А. Сахаровим. Наступного року обраний головою Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В. Стуса. Один з ініціаторів заборони Комуністичної партії України 1991 року.
|
Лесь Танюк автор і співавтор понад 60 законів, зокрема «Про культуру», «Про мови в Українській РСР», «Про професійних творчих працівників та їхні творчі спілки», «Про видавничу діяльність», «Про охорону культурної спадщини», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про театр», «Про гастрольну діяльність», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про Державний герб України» та інші. Ініціатор 24 постанов Верховної Ради і 19 парламентських слухань, присвячених символіці, українській мові, вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років, державним архівам, «чорній археології», моніторингам з виконання законів гуманітарної сфери.
Творчий доробок Леся Танюка — це ґрунтовні дослідження про Л. Курбаса, М. Куліша, В.Винниченка, Лесю Українку. Фундаментальне дослідження репресованого українського театру стала монографія «Мар’ян Крушельницький» (Київ, 2007), висунута на здобуття Національної премії ім. Т.Г. Шевченка. Вагомим внеском в українську культуру є перекладацька діяльність Леся Танюка: його талановиті переклади творів В. Шекспіра, М. Сервантеса, Й.-В. Гете, Г. Гейне, Б. Брехта, Р.-М. Рільке, Р. Тагора, Г. Аполінера, болгарських, білоруських, грузинських, турецьких (разом з І. Світличним) поетів і драматургів виконані у традиціях школи Миколи Лукаша.
Серед виданих книжок — збірка поезій «Сповідь» (1968 р.), «Мар’ян Крушельницький» (М., 1974 р.), «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987 р.), «Хроніка опору (Матеріали ГКЧП)», «Монологи» (1994 р.), «Хто з’їв моє м’ясо»
(1994 р.), «Парастас» (1998 р.), «Лінія життя» в 2-х томах (2004 р.), «Кому закони не писані?».
Значну вагу для сучасників і нащадків мають унікальні «Щоденники», які веде з 1956 року. 15 томів з них уже вийшли друком, охопивши історію народження і погрому шістдесятників з документами самвидаву, епістолярією, матеріалами закритих судів над дисидентами. В цілому видання розраховане на 60 томів.
Автор понад 1000 публікацій на теми мистецтва, філософії та політики. Співсценарист фільму «Голод-33» (1991 р.), автор 12-ти телефільмів про діячів Розстріляного відродження.
З 1992 року Лесь Танюк — голова Національної спілки театральних діячів України. Член Національних спілок письменників та кінематографістів. Лауреат режисерської премії ім. С. Данченка та кількох театрознавчих премій.
Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, професор, керівник акторського та режисерського курсів у Київському університеті театру й кіно ім. Карпенка-Карого, почесний професор Харківської академії культури (1992 р.) та Волинського національного університету ім. Л. Українки (1998 р.), заслужений діяч мистецтв (1995 р.), дійсний член Міжнародної Академії Екології (2003 р.), народний артист України (2008 р.).
Нагороджений орденами Ярослава Мудрого V та ІV ступенів, орденом В.Стуса «За мужність» від «Меморіалу», медаллю «За незалежність України» («Золота фортуна»), кількома релігійними орденами, Почесною грамотою Верховної Ради України.
З Оленою Пашко-Чорновіл
З художником Опанасом Заливахою
На прес-конференції Народного руху України
З родиною
|
