Після закінчення загальноосвітньої школи Михайло Волинець у 1974–1975 рр. навчався в гірничому профтехучилищі в м. Димитров (нині — Мирноград) Донецької області. Потім був призваний на строкову військову службу, за час якої йому присвоїли звання офіцера запасу.
Після демобілізації з 1977 до 1983 рр. Михайло Якович працював підземним електрослюсарем на шахті імені О. Стаханова ВО «Красноармійськвугілля». Водночас без відриву від виробництва закінчив Комунарський гірничо-металургійний інститут, де здобув спеціальність гірничого інженера-механіка. Після закінчення навчання обіймав посади гірничого майстра, помічника начальника дільниці та начальника дільниці на шахті імені О. Стаханова. Із 1983 р. досвідчений фахівець і свідомий громадянин двічі обирався депутатом Красноармійської міської ради.
У 1985 р. М. Я. Волинець був обраний головою профспілкового комітету шахти імені О. Стаханова, щоб гідно представляти та захищати трудові й соціально-економічні права та інтереси його членів. У 1989 р. під час хвилі шахтарських страйків знову переобрався головою профкому, що на той час було рідкістю. А сприяла цьому особиста активність та принципова позиція Михайла Яковича. У 1991 р., виконуючи рішення Другого з’їзду шахтарів СРСР, Михайло Волинець створив первинну організацію Незалежної профспілки гірників, покликаної захищати права та інтереси працівників шахти імені О. Стаханова, чисельністю 7500 осіб. У тому ж році він очолив Міжрегіональне об’єднання Незалежної профспілки гірників, до якого входила третина всіх членів НПГ в Україні. У 1991 р. Михайло Якович виступив одним з організаторів установчої конференції Незалежної профспілки гірників України, яка відбулася в тодішньому м. Димитров. Очолити всеукраїнську профспілку тоді відмовився, надавши перевагу роботі над зміцненням Міжрегіонального об’єднання НПГУ. У 1995 р., коли Незалежна профспілка гірників України опинилася в кризовій ситуації і її чисельність зменшилася на третину, на Другому з’їзді НПГУ, за наполяганням колег, Михайло Волинець дав згоду очолити профспілку. І з тих пір він голова Незалежної профспілки гірників України. Усі ці роки дбає про її розвиток — як основи громадянського суспільства й взаємовигідної співпраці між роботодавцем і працівником. У 1997 р. за участю НПГУ було створено Об’єднання вільних профспілок України (нині — Конфедерація вільних профспілок України (КВПУ). Його очолив Михайло Волинець. Вільні профспілки, які належать до КВПУ, завжди охоче йдуть на діалог і співпрацю, однак не зраджують своїх принципів, борючись за права найманих працівників, активно сприяють свободі слова, запровадженню прозорої соціальної політики, установленню гідних економічних та трудових умов. Це профспілки нового європейського демократичного зразка, головне завдання яких полягає в боротьбі за перемогу ідеології свободи, справедливості й солідарності в трудових відносинах. Загалом же їхня місія — спонукати людей праці домагатися своїх законних прав.
У 2004 р. як голові Конфедерації вільних профспілок України Михайлові Волинцю вручили премію Американської федерації праці — Конфедерації виробничих профспілок (АФП — КВП) у галузі прав людини Джорджа Міні й Лейна Кіркланда «За самовідданість, хоробрість і лідерство в захисті прав людини». Грошову винагороду цієї премії Михайло Волинець передав на розвиток незалежних профспілок України. Також нагороджений відзнакою «Шахтарська слава» II і III ступенів.
Михайло Якович Волинець — депутат Верховної Ради України ІV-VІ скликань. Виконував обов’язки заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.
Цінності, котрі Михайло Якович сповідує у професії, культивує й у власній родині, передаючи їх своїм дітям — Андрію та Софії.
Заповітна мрія Михайла Волинця — домогтися, щоб трудящі в усьому світі покінчили з бідністю й страхом і вибороли заможне життя для себе та своїх родин.
