Видатний український учений і педагог Микола Самійлович Вашуленко — автор багатьох підручників і посібників, з іменем якого пов’язаний розвиток букваристики в Україні. Створені ним букварі перевидаються 40 років і стали хрестоматійними для підручникотворення. Народився 1 червня 1941 р. в с. Жовтневе (нині — Дмитрівка) Бородянського району Київської області в селянській родині за три тижні до війни. Батько хлопця не повернувся з фронту: загинув поблизу Дембіци (Польща), звільняючи в’язнів німецького концтабору. Тому матері, Мотрі Трохимівні, і бабусі довелося піднімати трьох дітей самотужки. Ще в школі юнак зрозумів, що хоче бути вчителем початкових класів. Завдячує цьому матері, яка хоч і не здобула освіту, але була справжнім педагогом за покликанням, а також першій учительці Євгенії Хомівні Сироті. У 1961 р. закінчив факультет педагогіки і методики початкового навчання Глухівського державного педагогічного інституту (нині — Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Його наставниками були талановиті й надзвичайно вимогливі педагоги-мовники: Гафія Михайлівна Мукан, викладачка української мови, і Йосип Мойсейович Казнадзей, фахівець із російської мови. Після Глухівського педагогічного інституту закінчив філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького (нині — Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова), де здобув другу вищу освіту й фах учителя української мови та літератури в 1972 р. Професійну діяльність розпочав у Шепетівській школі-інтернаті Хмельницької області, потім учителював у Бучанській школі-інтернаті та Ірпінській ЗОШ № 6 (смт Коцюбинське) на Київщині. Показав себе талановитим педагогом-новатором. У 1972 р. був запрошений до Науково-дослідного інституту педагогіки України, де пройшов шлях від молодшого й старшого наукового співробітника, завідувача відділу початкового навчання до заступника директора Інституту з наукової роботи. У 1976 р. захистив кандидатську дисертацію з проблем формування в учнів початкових класів орфографічних та орфоепічних навичок, а в 1992 р. — докторську, розробивши систему навчання української мови в чотирирічній початковій школі з початком систематичного навчання дітей із шести років. У 1995 р. був обраний головним ученим секретарем президії Національної академії педагогічних наук України, на цій посаді працював до 2002 р. Протягом 1993–2007 рр. за сумісництвом викладав методику навчання української мови на кафедрі педагогіки і методики початкового навчання Глухівського державного педагогічного університету. З 2008 до 2015 рр. завідував кафедрою теорії та методики початкової освіти, а з 2015 р. до сьогодні — професор цієї кафедри. Знаний і авторитетний не лише на вітчизняних теренах, а й за кордоном учений є фахівцем у галузі методики навчання української мови. Досліджує проблеми навчання рідної мови в початковій школі. За його наукового керівництва та участю розроблено й впроваджено в освітню практику систему навчання української мови на основі комунікативно-діяльнісного підходу, створено дидактичне та методичне забезпечення реалізації цієї системи в початкових класах. Він є одним з авторів Державного стандарту початкової освіти, і саме його заслуга — створення нормативного базису початкової освіти: концепція мовної освіти, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, стандарти, програми, методики.



Професор створив наукову школу педагогів-дослідників — підготував 5 докторів і 37 кандидатів педагогічних наук, які працюють у різних вищих педагогічних навчальних закладах України. Зокрема, у його рідній альма-матер, Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка, поруч із ним готують сучасних учителів початкових класів 6 кандидатів педагогічних наук — В.О. Собко, В.А. Каліш, Л.В. Лучкіна, Г.С. Демидчик, О.О.Вишник та О.О. Шрамко. 19 років очолював спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій в Інституті педагогіки НАПН України, нині входить до складу спеціалізованих учених рад у Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка та Київському університеті імені Бориса Грінченка. Належить до членів редколегії журналу «Початкова школа», «Педагогіка і психологія» та інших фахових видань. Микола Самійлович — автор понад 200 наукових праць, зокрема «Методика навчання української мови» (в співавторстві), методичних посібників «Орфоепія і орфографія в 1–3 класах», «Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1–4 класах», «Навчання грамоти в 1 класі», «Українська мова і мовлення в початковій школі», підручників з української мови для 1–4 класів, українського й російського букварів для шкіл України. У роки керівництва кафедрою в Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка за його наукового редагування молоді колеги створили й опублікували низку навчальних словників для учнів початкових класів, зокрема орфографічний словник, словники синонімів і антонімів, словник найпоширеніших фразеологізмів, довідник з української мови. За багаторічну плідну діяльність і заслуги в розвитку педагогічної науки нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, медаллю А.С. Макаренка, медаллю АПН України «К.Д. Ушинський», знаком Міністерства освіти та науки України «За наукові досягнення», є лауреатом Державної премії в галузі освіти в номінації «Загальна середня освіта», нагороджений медаллю Національної академії педагогічних наук Украї­ни «Григорій Сковорода» й університетськими відзнаками. Присвоєно звання почесного громадянина м. Глухова на Сумщині, а також Коцюбинського під Києвом за діяльну участь у їхньому розвиткові, піднесенні рівня освіти. Микола Самійлович — голова великої дружної родини, яка обдаровує його любов’ю та піклуванням, щасливий батько й дідусь. Свою дружину зустрів ще в Глухівському педагогічному інституті, і відтоді не розлучаються. Вона все життя пропрацювала вчителькою початкових класів і стала однодумцем для чоловіка — мають спільні методичні роботи. Подружжя Миколи й Валентини Вашуленків виховали двох синів — Ігоря та Святослава, які пішли власним, не вчительським шляхом. Три внучки здобули економічну освіту, четверта — юридичну. А обидві невістки — педагоги. Високий професіоналізм і надзвичайно відповідальне ставлення до роботи, а також любов до своєї справи визначили те, що Микола Самійлович став класиком педагогічної справи, у цьому знайшов своє життєве й професійне покликання. Також він борець за утвердження української мови. Усе життя дотри­мується переконання, що мова — фундамент професійного й особистісного зростання людини. Учений любить працювати на землі, має дачу, де відпочиває від міської метушні. Його давнє й улюблене захоплення — спів. Він завжди був активним учасником творчих колективів, співав у хорі, вокальному ансамблі, брав участь у самодіяльній постановці опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Успішний у науці, шанований в освітянській спільноті, Микола Самійлович настановляє молоде покоління такими словами: «Треба добре ставитися до людей, бо енергія, яку ми віддаємо, до нас і повертається».