Ім’я Мирослава Ступара назавжди увійшло в історію радянського та українського футболу: спершу як гравця-воротаря, згодом арбітра й тренера, а нині — педагога. Народився 27 серпня 1941 р. у м. Станіславі (нині — Івано-Франківськ). Перші спортивні успіхи прийшли в останній рік навчання у середній школі. Займався баскетболом та футболом, після виступів 1958 р. на спартакіаді школярів України за свою область був включений до складу збірної школярів України з футболу як воротар, яка і перемогла на Всесоюзній спартакіаді у Тбілісі. Після цього успіху тренери станіславського «Спартака» запросили сімнадцятирічного воротаря спробувати свої сили в дорослому футболі. Грав як дуб­лер Е. Микульця, в 1961 р. прийняв запрошення свого першого тренера Д. Зембіцького. Наступною командою перспективного воротаря стала луцька «Волинь», де постійна ігрова практика дала змогу Мирославу Івановичу проявити себе з найкращого боку і потрапити в поле зору тренерів збірної України класу «Б». У збірній провів матчі проти харківського «Авангарду» («Металіст»), вінницького «Локомотиву», другої збірної України та київського «Динамо», після чого в 1963 р. був запрошений до столичного клубу. У 1964 р. перейшов до хмельницького «Динамо», у 1967 р. повернувся до «Волині», а з 1969 р. захищав ворота рідного «Спартака» з Івано-Франківська, у складі якого став чемпіоном України серед команд класу «Б». В 1970 р. закінчив професійну кар’єру футболіста, отримав диплом про закінчення Львівського державного інституту фізичної культури та перейшов на викладацьку роботу до Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, де працює донині. Опублікував понад 80 науково-методичних праць з теорії футболу та методики арбітражу. Суддівський свисток взяв до рук у 1971 р. Проте у 1973 р. перейшов на тренерську посаду Івано-Франківського «Спартака». Однак через рік повернувся в рідний інститут і суддівство. Вдалий старт і стабільність арбітражу вже в 1975 р. дали можливість проводити матчі Першої ліги, а з 1976 р. у Вищій лізі. Рік поспіль отримав звання Всесоюзної категорії та стартував на міжнародній арені. У 1978 р. Мирослав Ступар за підсумками сезону потрапив до десятки кращих арбітрів Радянського Союзу, був включений у список ФІФА від СРСР і в 1980 р. став наймолодшим арбітром Міжнародної категорії. Це дало можливість бути залученим до арбітражу футбольного турніру XXII Олімпійських ігор в Москві, а в 1982 р., будучи кращим арбітром СРСР, потрапив на чемпіонат світу в Іспанії. Понад 40 років активно працює в обласній федерації футболу. Тривалий час входив до складу комітету арбітрів ФФУ, очолював науково-методичну комісію, нині є членом лекторської групи ФФУ. З 1994 р. — інспектор комітету арбітрів ФФУ. До десятки кращих арбітрів СРСР входив 7 разів, України — 14 разів. Нагороджений срібною і золотою медалями Федерації футболу СРСР за проведення 80 і 100 матчів чемпіонату, у 1979 р. став переможцем республіканського та всесоюзного конкурсу «Олімпійський» арбітр. У 1981 р. ім’я Мирослава Ступара увійшло до почесної книги Спорткомітету СРСР. Нагороджений відзнакою президента Федерації футболу України та почесною відзнакою Івано-Франківської обласної державної адміністрації «Спортивна слава Прикарпаття». Єдиний представник України в клубі М. Латишева, який відсудив більш ніж 150 матчів чемпіонату СРСР. З дружиною Романною Володимирівною виховали сина Володимира, мають онучок Софійку, Поліну та Аріну.