Ім’я та праці провідного науковця, мистецтвознавця Дмитра Власовича Степовика широко відомі в Україні та за її межами. Три докторських ступені — з мистецтвознавства, філософії та богословських наук — він отримав завдяки багаторічній копіткій праці над дослідженням українського класичного мистецтва давніх віків та його зв’язків із західноєвропейською художньою культурою. Народився 7 жовтня 1938 р. у с. Слободище Бердичівського району на Житомирщині. У 1960 р. з відзнакою закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, обрав спеціалізацію «Мистецька критика, культурологія». Працював журналістом у газеті «Молодь України». У 1970 р. закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського НАН України, захистив дисертацію «Творчість гравера XVII століття Олександра Антонія Тарасевича». Відтоді з інститутом пов’язав подальший творчий шлях, нині Дмитро Степовик — завідувач відділу образотворчого мистецтва. Започаткував новий напрям з дослідження сакрального мистецтва, вивчає відродження давніх мистецьких стилів у сучасному іконописі. У Києві в 1984 р. захистив докторську дисертацію «Прогресивні напрямки в болгарському образотворчому мистецтві: 1878–1978 роки». У 1990 р. в Українському вільному університеті (Мюнхен, Німеччина) захистив другу докторську дисертацію «Проблема стилів в українській гравюрі XVI–XVIII століть». Там же, у 1992 р. — габілітаційну докторську дисертацію на тему «Храм і духовність» та «Скарби України». Написав понад 50 науково-популярних книг, основні з них: «Олександр Тарасевич. Становлення української школи гравюри на металі», «Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі», «Скульптор Михайло Паращук», «Скульптор Лео Мол», «Історія української ікони Х–ХХ століть», «Історія Києво-Печерської лаври», «Українська ікона: Іконотворчий досвід діаспори», «Яків Гніздовський», «Сучасна українська ікона», «Патріарх Мстислав: Життя і архіпастирська діяльність», «Мистецтво ікони: Рим — Візантія — Україна», «Українська гравюра бароко», «Володимирський собор: Історія. Архітектура. Малярство». У доробку філософа, теолога та мистецтвознавця Д. В. Степовика також понад 700 статей. Головний акцент робить на гуманістичних основах національного мистецтва, на виявах у творах мистецтва різних епох поширених світових мистецьких стилів. Під керівництвом професора Д. В. Степовика захищено 18 кандидатських дисертацій. Він є академіком Академії наук вищої освіти України. Викладацька діяльність включає курси лекцій, як запрошеного професора, — «Історія української культури» в Українському вільному університеті у Мюнхені; «Іконологія й іконографія» — в Українському католицькому університеті в Римі та у філії університету в Лондоні; «Українське образотворче мистецтво» в Альбертському університеті в Едмонтоні — Канада; і в Україні — «Релігії, культи і секти» на філософському факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; «Історія християнського мистецтва», «Візантологія» — в Київській православній богословській академії УПЦ КП. Нагороджений урядовими та церковними нагородами, є повним кавалером ордена святого Володимира, академічної премії ім. Івана Франка Президії НАН України, премії ім. митрополита Андрія Шептицького Фонду духовного відродження України, премії ім. Івана Нечуя-Левицького та ін.