Життєве кредо відомого ресторатора та громадського діяча Маргарити Анатоліївни Січкар: «Я — Муза». Харизматична особистість, новатор, вона вміє надихати, створювати свято, заряджати енергією оточуючих. «Пам’ятайте, що частинка геніальності закладена в кожному з нас. Ідеї та мрії приходять тільки тим, хто здатен їх здійснити», — вважає Маргарита. Втіливши соціальні, благодійні проекти, сповнена нових задумів. Народилася 24 квітня 1968 р. у м. Владивосток (РФ) в сім’ї військового. У 1984 р. переїхала до м. Бендери (Молдова). Ще у школі твердо вирішила стати ресторатором. У 1985 р. вступила до Київського торгово-економічного інституту за спеціальністю «Інженер-технолог громадського харчування». Своїм вчителем вважає декана факультету Валерія Івановича Карсекіна, з ініціативи якого у 1985 р. на території КТЕУ було відкрито найбільш сучасне кафе, надзвичайно популярне серед студентської молоді та киян. Після закінчення вишу отримала розподіл до тресту їдалень шкільного харчування. З 1992 по 2001 рр. працювала в компанії «Альянс» («Козирна Карта»). В цей час також стала співзасновницею торговельної фірми «Фреш-фам», яка однією з перших в Україні поставляла з Голландії свіжі фрукти та овочі. З 1994 по 2001 рр. — директор і співвласниця ресторану «Пантагрюель». В період 1997–1999 рр. у Моск­ві з її ініціативи функціонував ресторан «Гетьман». У 2003 р. у Києві Маргарита Анатоліївна відкрила власний ресторан «Тампопо», у 2005 р. — Літній Дворик ресторану, а також ресторан Pleasure Cafe, а з 2008 р. почав працювати ресторан «Комунальна квартира» по вул. Льва Тол­стого, 13. У 2004 р. відкрила видавничий дім «Три Ве». У 2008–2009 рр. — керуюча комплексу преміум класу Respect Hall Resort Hotel в Ялті, смт Кореїз. На думку Маргарити Січкар, успішний бізнес — це перш за все сервіс, який передбачає клієнт-орієнтування та емпатію у відносинах із споживачами. Нині Маргарита Січкар розробляє концепцію «антикафе» — прототипу сучасного розвитку ресторанної сфери, що має соціальну спрямованість і набуває все більшої популярності. Вважає вкрай необхідним впровадження еко-стандартів у вітчизняних ресторанах, забезпечення споживачів здоровою і правильною їжею. Маючи чи не найбільший досвід серед рестораторів України, займається ресторанним консалтингом. Напрацювання та досвід передає молодому поколінню. Була членом екзаменаційної комісії рідного факультету заочної форми навчання у КНТЕУ. Упродовж 2014–2015 рр. на кафедрі готельно-ресторанного бізнесу КНУКІМ читала лекції з розробки ефективних бізнес-проектів та їх реалізації. У 2013 р. заснувала «Школу щасливого життя». Маргарита Січкар — головний ідеолог «Щастя HUB» — креативного простору для обміну досвідом та знаннями, де проводяться конференції, тренінги та майстер-класи з успішними людьми. Видавець журналів «Наш Досуг», «Olive» (BBC), автор книг «Дневник ресторатора», «Жизнь без паники или 25 способов жить с пользой для себя», «Дневник успешной женщины». Прагнучи поділитися власним досвідом, вела телевізійне реаліті-шоу «Історія одного ресторану: Комунальна квартира», програму «Кухня на шпильках». Багато сил та часу Маргарита Анатоліївна присвячує реалізації пілотного проекту еко-реабілітаційного центру іпотерапії «Камелія», який першим у світі буде здійснювати комплексну реабілітацію хворих дітей. Структура центру об’єднає різноманітні види найбільш прогресивних реабілітаційних практик: від іпотерапії до арт-терапії. В ньому безкоштовно лікуватимуть дітей з ДЦП, хворобою Дауна, аутизмом, важкими захворюваннями опорно-рухового апарату. Маргарита Січкар є членом Аграрної партії України, опікується питаннями комерціалізації сільськогосподарського господарства України. З 2005 р. — член клубу ділових жінок «Модус Вівенді». Автор благодійних проектів PIG PARADE (2005–2009), Політичного параду ляльок (2006, 2007). Для збору коштів на будівництво Театру на Подолі у 2010 р. організувала благодійні аукціони кінораритетів «ФІЛЬМ! ФІЛЬМ! ФІЛЬМ!» та агітаційних плакатів відомих особистостей України «Агітплакат». Дбаючи про затишок столиці, ініціювала створення літнього майданчика «Фонтан біля Золотих воріт» (1996) та паркової скульптури Кота (1997). Виховує трьох дітей — Євгенію, Віталія та Василину.