1976 року, після закінчення Житомирського педінституту, Володимир Федорович Шинкарук залишився працювати в рідному навчальному закладі, пройшовши шлях від асистента до професора. Упродовж багатьох років він веде значну наукову, культурно-освітню роботу, поєднуючи талант науковця-дослідника з мистецьким обдаруванням: постійно виступає як драматичний актор, як автор та виконавець пісень, як ведучий концертних програм. У його науковому доробку понад 80 наукових публікацій, з яких три монографії; а у творчому – два магнітні альбоми та три компакт-диски: «Дім для душі» (2002), «Колір тиші» (2007) та «Перекоти-небо» (2009). Успіх, яким користується Володимир Шинкарук у слухачів та глядачів, забезпечують притаманні йому стримана манера виконання, чудові вокальні і акторські дані, художній смак, майстерне володіння музичними інструментами. Його пісні постійно звучать у програмах Національного радіо і телебачення як в авторському виконанні, так і у виконанні популярних українських співаків. Пісня В. Шинкарука «Свіча» була визнана кращою піснею Міжнародного конкурсу молодих виконавців української естрадної пісні ім. В. Івасюка в Чернівцях, авторитетне міжнародне журі визнало кращою піснею Міжнародного фестивалю «Голос Азії» в м. Алмати ще одну пісню композитора «Місячний оберіг». На Міжнародному конкурсі «Море друзів» також була відзначена його пісня «Іду до вас». 1991 року Володимиру Шинкаруку було присвоєно почесне звання «Заслуженого працівника культури України», крім того, він – лауреат обласної премії імені М. Шпака (1986) та Всеукраїнської премії імені І. Огієнка (2008). В. Шинкарук – постійний ведучий найбільших культурно-масових заходів не лише в Житомирській області, а й в Україні загалом. Він був режисером і ведучим великого гастрольного турне лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» по містах Німеччини, Польщі, Словаччини, Угорщини, Франції, вів концерти учасників культурно-мистецької акції «Лишається надія», яка проходила в дев’яти обласних центрах України. Його також залучали до ведення таких великих масових заходів на Майдані Незалежності в Києві, як День Незалежності України, День Києва, Свято козацького мистецтва, Всеукраїнський фестиваль сатири і гумору «Вишневі усмішки» тощо. Мистецьким кредом Володимира Шинкарука є переконання, що талант повинен бути відкритим до людей. Тому від перших днів аварії на Чорнобильській АЕС він прагнув своєю творчістю допомогти ліквідаторам і потерпілим, підтримати і надихнути. Лише за останні роки в Коростенському, Лугинському, Народицькому, Овруцькому районах Житомирської обл., що найбільше потерпіли від аварії, Володимир Шинкарук дав майже сто сольних концертів. Драматичне обдарування В. Шинкарука найяскравіше проявилось у створених ним музично-драматичних композиціях «Вічний спогад про війну» (1995), «Слово про рідну матір» (1999), «Дім для душі» (2002), моно спектаклі «Історія однієї любові» (2006) та публіцистичній виставі «Голодомор» (2008). Поява цих драматичних творів і їх оригінальне сценічне втілення, на думку фахівців, стало справжньою подією не тільки в культурно-мистецькому житті Житомирщини, а й України в цілому. Не можна оминути увагою і літературний талант Володимира Шинкарука. Він член Національної спілки письменників України, видав п’ять книг поезій: «Moderato синіх сутінків» (1994), «На відстані ночі» (1996), «Перелітні дощі» (1999), «Перехрестя розлук» (2004), «Колискова для осені» (2009) та дві збірки прози: «Оповідання» (2003) та «Нестандартний підхід» (2006). Володимир Федорович виховав плеяду талановитих митців, серед яких заслужені артисти України Павло Мрежук та Ірина Шинкарук, популярні телевізійні диктори і журналісти Юрій Кот, Костянтин Ігнатчук, Сергій Кудімов, Наталія Мосейчук та ін. Педагогічна діяльність Володимира Шинкарука ще раз підтверджує, що талант і щастя вчителя – у його учнях.