Дмитро Микитович Притика стояв у витоків становлення судової влади незалежної України, він є одним із основоположників арбітражного (господарського) судочинства. Народився 2 січня 1942 р. у с. Мусійки на Київщині. У старших класах захопився юриспруденцією. Закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював старшим кон­сультантом, державним арбітром Держ­арбітражу, начальником відділу нагляду (1981–1986), заступником та першим заступником головного державного арбітра (1986–1989), головним державним арбітром Держарбітражу УРСР (1989–1991). З 1991 р. — голова Вищого арбітражного суду України, у 2001–2006 рр. — голова Вищого господарського суду України. Д. М. Притика — один з ініціаторів виведення системи державного арбітражу з підпорядкування виконавчій владі та створення єдиної самостійної системи арбітражних судів. Він є одним з авторів Закону України «Про арбітражний суд» (1991), Закону України «Про господарські суди» (2001), Арбітражного процесуального кодексу України (1991), Господарського кодексу України (2003), нової редакції Господарського процесуального кодексу України (2001); співавтор законів України «Про судоустрій»» (2010), «Про третейські суди» (2004), «Про судоустрій і статус суддів» (2010). Брав участь у розробці Цивільного кодексу України. Входив до складу Конституційної комісії та робочої групи з розробки Конституції України (1996). У 1993 р. захистив кандидатську, у 2003 р. — докторську дисертацію. Д. М. Притика — автор багатьох наукових праць, монографій, навчальних посібників, коментарів, які популярні серед студентів і фахівців із права. З 2006 по 2012 рр. — народний депутат України V та VI скликань, у 2006–2007 рр. — заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. Доктор «HONORIS CAUSA» Одеської національної юридичної академії, почесний професор Національного університету державної податкової служби, професор Київського міжнародного університету, професор, почесний академік Міжнародної кадрової академії України. Плідна праця Дмитра Микитовича відзначена численними державними, міжнародними та громадськими нагородами, зокрема, почесними грамотами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2011), орденом «За заслуги» III (1996), II (1999) та I (2002) ступенів та багатьма іншими. Понад 40 років додає натхнення та впевненості, поділяє думки та прагнення його дружина Лідія Львівна, за фахом — педагог. Мають чудових дітей. Син Юрій — доктор юридичних наук, професор кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка. Донька Ірина — юрист. Є надійна зміна: онуки Ганна, Дмитро та Сергій. Життєве кредо Дмитра Микитовича: «Любов та повага до Людини».