Пісні славетної співачки Ніни Митрофанівни Матвієнко, неповторний голос якої має дивовижну силу і політ, — це інтерпретація українського духу. У репертуарі переважають народні пісні: календарно-обрядові, побутові, ліричні, гумористичні, балади. Є також твори сучасних українських композиторів — Є. Станковича, І. Поклада, В. Шумейка, М. Скорика, О. Білаша, Г. Гаврилець. Майстерності Берегині аплодували в Мексиці, США, Канаді, Англії, Чехії, Польщі, Угорщині, Фінляндії, Кореї, Франції… Має талант драматичної актриси, хист до літературної творчості. Народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині, п’ята дитина у багатодітній сім’ї. Мати — Антоніна Ільківна — мала неабиякий співочий талант. У 1960 р. Ніну Матвієнко віддали в школу-інтернат с. Потіївка Радомишльського району. У школі займалася легкою атлетикою та акробатикою, брала участь у художній самодіяльності. У 1965–1966 рр. працювала на заводі «Коростеньхіммаш». Упродовж 1966–1968 рр. навчалася у вокальній студії українського хору імені Григорія Верьовки. З подякою згадує викладача з вокалу Юлію Кроткевич і художнього керівника хору Анатолія Авдієвського. З 1968 р. — солістка хору імені Григорія Верьовки, де відбулося професійне становлення, сходження до вершин слави — перемогла на Всеукраїнському конкурсі «Молоді голоси» (1978), Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по життю» (1979), Все­світньому конкурсі фольклорних пісень (Братислава, 1979), ХІІ?Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Москва, 1985). З 1968 р. Ніна Матвієнко виступає у складі вокального тріо акапельного співу «Золоті ключі», а у 1991 р. — солістка камерного оркестру «Київська камерата». Плідно працює з ансамблями «Мрія», «Березень», «Кобза», хорами «Дударик» та «Хрещатик», капелою ім. А. Ревуцького, ансамблем давньої музики Констянтина Чечені. У 1978 р. присвоєно звання заслуженої, у 1985 р. — народної артистки України. З 2000 р. — президент українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва (СІОРР). Входить до Спілки кінематографістів України (1989). Грала в художніх фільмах «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота», «Золоте весілля»; знімалась в документальних фільмах «Кларнети ніжності», «Політ стріли», «Цвіт папороті», «Ой, глибокий колодязю», «Хор народний», «Ой, гаю мій, гаю», брала участь у телевізійних виставах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди», радіоспектаклях «Лісова пісня», «Князь Святослав», «Сватання на Гончарівці». У 1995 р. зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E. T.C. (Нью-Йорк, США). У цьому театрі у 2010 р. разом з донькою Антоніною брали участь у постановці «Скіфські камені» режисера Вірляни Ткач. У 1997 р. створила музичну виставу «Під сонцем». У 1975 р. заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Дописує до часописів «Україна», «Дзвін», «Жіночий світ». Серед літературного надбання — біографічна книга «Ой, виорю нивку широкую», в якій подано доробок із власного репертуару — понад 250 народних пісень і творів українських композиторів; книга спогадів «Уже так не буде, як є». Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, премії імені В. Вернадського, нагороджена вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касяна, орденом Миколи Чудотворця, орденом княгині Ольги III ступеня. Чоловік співачки, художник Петро Гончар — син фольклориста і етнографа, збирача старожитностей Івана Гончара. Подружжя має синів Івана та Андрія і доньку Антоніну.