Захищаючи інтереси України, Вілен Арутюнович Мартиросян стояв біля витоків створення не лише армії та силових структур, але й історії незалежної держави. Активний діяч та заступник Голови Народного Руху України. Діяльність Спілки офіцерів на чолі з Віленом Мартиросяном поклала початок формуванню Збройних Сил України. Народився 22 вересня 1940 р. у м. Гянджа (Республіка Азербайджан). Трудовий шлях почав в Гянджанському енерготресті. Відслужив у лавах Збройних Сил СРСР. У 1963 р. закінчив Київське військове училище зв’язку. Упродовж 1963–1968 рр. служив в Закавказькому військовому окрузі. У 1972 р. закінчив Військову академію зв’язку. У 1972–1985 рр. обіймав посади командира батальйону, заступника командира полку, начальника штабу бригади, командира окремого полку Забайкальського військового округу. З 1985 р. — командир окремого полку зв’язку Прикарпатського військового округу (Рівне). Виборці неодноразово висловлювали довіру Вілену Арутюновичу: депутат міської ради м. Рівне (1987–1988), депутат Рівненської обласної ради (1990–1994), народний депутат СРСР від Рівненської області (1989–1991). Один із засновників Спілки офіцерів Украї­ни, яка стала на захисті державного суверенітету України під час серпневого путчу 1991 р. Полк, який очолював Вілен Мартиросян, першим вийшов з підпорядкування Міністерства оборони СРСР і ввійшов до підпорядкування Верховної Ради України. «Як голова Спілки офіцерів України і командир окремого 55 полку зв’язку та 13 армії, — згадує Вілен Мартиросян, — о 10 годині 19 серпня інформував вишикуваний полк про перехоплення розмови з Головою та членами Президії Верховної Ради УРСР. Попередив, що проти нас виставлено дві дивізії, можуть застосовувати зброю, тому беру лише добровольців. Дав команду: «Хто згоден зі мною слідувати на Київ, прошу крок вперед», саме скомандував: «Прошу». І весь полк … зробив крок вперед, виявивши відданість командирові і Батьківщині. Вперше на очах виступили сльози, адже мій полк показав бойовий дух, ми становили єдине ціле». У кабінеті начальника особливого відділу полковника П.С. Чернія мені стали відомі імена «ГКЧПістів». Кожному зателефонував, запитавши: «Ви підписали чи ні?» Вони підтвердили: «Так, це у ваших інтересах», повністю впевнені у правоті і перемозі. Потім зателефонував Б. Єльцину, повідомив, що полк вийшов з підпорядкування міністра оборони СРСР і в разі необхідності буде слідувати на Київ. Б. Єльцин попросив, щоб я підтримував зв’язок з ним і з генералом армії К. Кобцем, на той час міністром оборони». Підтримував також зв’язок з В. Бакатіним і А. Лопатіним». З 1992 р. — голова Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців Кабінету Міністрів України, упродовж 1996–1999 рр. — радник Президента України з цих питань. 3 вересня 1999 р. до квітня 2005 р. — голова Координаційної ради при Президентові Україні з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, працівників міліції, митної служби та членів їх сімей. З 2001 р. — голова політичної партії «Вітчизна», з 2004 р. — президент Все­української громадської організації «Форум народів України». У здобутку Вілена Мартиросяна ордени «За службу Родине» ІІІ та ІІ ступенів, 16 медалей. Підтримкою і надійною опорою у всіх починаннях для Вілена Арутюновича є сім’я. З дружиною Галиною Кузьмівною виховали двох доньок — Анжеліку та Карину, мають двох онуків — Артура та Вілена-Енріко.