Українська правниця, перший Омбудсман України Ніна Іванівна Карпачова ще студенткою юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка сповідувала кредо: «Любити і захищати людей». Відтоді відстоювання прав і свобод людини стали справою всього життя. Отримавши у 1979 р. диплом з відзнакою, працювала юрисконсультом на заводі у м. Керч і одночасно викладала в інституті, двічі обиралась депутатом Алуштинської міської ради. У 1991 р. закінчила аспірантуру Академії суспільних наук у Москві. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Політичні права жінок: проблеми теорії і сучасна практика». За запрошенням читала лекції в університетах міст США: Санта-Круз, Берклі, Новий Орлеан, Бірмінгем. Після розпаду СРСР повернулася в Україну. Брала участь у створенні юридичного факультету Сімферопольського державного університету ім. В. І. Вернадського, де працювала доцентом. У 1994 р. обрана народним депутатом України II скликання, а у 2006 р. — V скликання. Обіймала посаду заступника голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Ніна Карпачова є автором актуальних нормативно-правових актів України, серед яких: Закони України «Про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», глава у Кодексі про шлюб та сім’ю України «Усиновлення дітей-сиріт», глава 35-А в Цивільному процесуальному кодексі України «Судовий порядок усиновлення дітей-сиріт». Координатор підготовки до ратифікації Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод; голова оргкомітету перших парламентських слухань щодо виконання Україною Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». У квітні 1998 р. Ніна Карпачова шляхом таємного голосування обрана першим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а потім переобрана на другий і третій терміни, працювала на посаді по 2012 р. Становлення інституції відбувалося в умовах протидії з боку виконавчої влади. Перший український Омбудсман безкомпромісно відстоювала честь і гідність, права і свободи людини. У ЗМІ і суспільстві її шанобливо називали «Адвокат мільйонів» і «Леді Справедливість». Пріоритетом діяльності визначила захист прав знедолених, насамперед дітей-сиріт, багатодітних та одиноких матерів, інвалідів, пенсіонерів, чорнобильців, шахтарів, ув’язнених, трудових мігрантів, моряків, що опинилися в полоні у піратів, проданих у рабство співвітчизників, а також забезпечення прав людини на життя, гідний життєвий рівень, справедливий суд, заборону катувань, свободу слова. Першою в країні Ніна Карпачова на державному рівні порушила проблему бідності, проголосила, що боротьба з нею повинна бути пріоритетом для органів влади, оскільки бідність унеможливлює реалізацію всіх інших прав людини. У Конституційному Суді України захистила права мільйонів громадян на власність та повернення Українською державою особистих внесків вкладників колишнього Ощадбанку СРСР. Вперше за її поданням внесені зміни до законодавства щодо захисту прав 1,5 млн осіб, що проживають у гуртожитках, на приватизацію кімнат, а також заборони виселення без надання іншого житла. У судовому порядку захистила права матері вбитого журналіста Георгія Гонгадзе на визнання її потерпілою стороною. Захищаючи в суді права закатованого на смерть в ізоляторі СБУ Львівської області 26-річного робітника Юрія Мозоли, вперше на теренах СНД створила судовий прецедент захисту прав жертв тортур. Сповідуючи філософію ненасильства Махатми Ганді, Ніна Карпачова стверджує: «Врятуєш одне життя — врятуєш цілий світ». За її сприяння уникли страти або страждань у неволі багато людей, в тому числі й за кордоном: Вікторія Мамонтова в Таїланді, Олег Тужанський у Китаї, Зінаїда Волошина в Абхазії, Олександр Казанцев в Азербайджані, українські моряки судна «Навстар 1» у концтаборі Абу-Грейб в Іраку, моряки судна «Бі Атлантік» у Венесуелі. Керуючись принципом «Права людини починаються з прав дитини», Ніна Іванівна приділяла особливу увагу захисту прав юних співгромадян, створила спеціальні програми підтримки для дітей, що страждають на ДЦП та поліомієліт. У тісній співпраці з Київським центром серця і головним лікарем Борисом Тодуровим реалізовано декілька благодійних проектів щодо безкоштовних операцій на серці дітям-сиротам і дітям з бідних сімей, у тому числі і з інших країн. Неймовірні зусилля доклала до трансконтинентальної гуманітарної акції з порятунку життя і безкоштовного лікування в США п’ятирічної Насті Овчар, яка винесла з вогню дворічну сестру, отримавши понад 85 відсотків опіків шкіри. Активно сприяла боротьбі з тероризмом, зокрема морським. У 2007 р. була співорганізатором проведення в Україні IV Міжнародного антитерористичного форуму «Захист прав людини у боротьбі з тероризмом». Під час захоплення сомалійськими піратами в Аденській затоці українського судна «Фаїна» з інтернаціональним екіпажем громадян України, Росії та Білорусі, провела успішні переговори з керівництвом Кенії для уникнення силового варіанту звільнення моряків, що загрожувало б вибухом судна із боєприпасами, загибеллю екіпажу та забрудненням Аденської затоки. Один із пріоритетних напрямів — імплементація міжнародних стандартів в галузі прав і свобод людини у національне законодавство. У парламенті України 10 грудня 2008 р. представила Спецдоповідь «Стан дотримання Україною міжнародних стандартів прав і свобод людини», яка не має аналогів серед країн-членів ООН; у 2010 р. — Спец­доповідь «Стан дотримання в Україні європейських стандартів прав і свобод людини». За ініціативою Н. І. Карпачової в Україні ратифіковано низку міжнародних конвенцій, зокрема: Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол до неї 2000 р.; Конвенція ООН щодо захисту прав біженців; Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р.; Конвенція ООН з морського права 1982 р.; Конвенція ООН про захист прав інвалідів 2006 р.; Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. На запрошення Ради Європи як експерт виступала з доповідями про законодавчий досвід України у сфері протидії торгівлі людьми, а також з питань запобігання катуванням та скасування смертної кари. Виступала від України в Європарламенті (м. Брюссель) на конференції про становище дітей в Центральній і Східній Європі та у Європарламенті (м. Страсбург, 2012 р.) — про стан дотримання прав людини в Україні. Під час подій на Майдані (2013–2014) публічно засудила свавілля влади щодо протестувальників та виступила за недопущення насильства з обох сторін конфлікту. З початком АТО та військового конфлікту на Сході України (2014) виступила за його розв’язання виключно шляхом переговорного процесу та визнання протилежної сторони у якості суб’єкта переговорів, а не ворога. У 1996 р. обрана Віце-президентом Світового конгресу українських юристів. З 1998 р. — член Європейського Інституту Омбудсмана (ЄІО). З 2009 р. обрана до складу вищих керівних органів ЄІО. З 2003 по 2010 рр. — член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; у 2006 р. обрана заступником, а з 2016 р. — першим заступником голови Союзу юристів України, а також заступником голови Міжнародного союзу юристів. Член Спілки журналістів України, входила до складу редколегії найстарішого юридичного журналу «Право України». Багато років викладала міжнародне право та вперше розроблений нею в Україні курс «Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини» у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. З 2012 р. — професор Київського університету права НАН України. Має понад 100 наукових публікацій. У 2015 р. за ініціативою та під редакцією Н. І. Карпачової видана наукова монографія «Європейське серце прав людини» чотирма мовами, яку представлено в Україні, Австрії та Росії. Самовіддана діяльність першого українського Омбудсмана відзначена преміями ім. Ярослава Мудрого (2002, 2007), ім. Івана Франка «За наполегливий захист журналістів від незаконного обмеження їх прав і свобод, за постійну підтримку журналістів при виконанні ними професійних обов’язків» (2003). Нагороджена «Офіцерським хрестом ордена Заслуги Республіки Польща», медаллю Дружби (Куба). У 2005 р. серед 1000 популярних жінок планети Ніна Карпачова номінована на Нобелівську премію миру.