Народився 25 листопада 1960 року в м. Івано-Франківську. З 1967 по 1975 роки навчався в Угринівській восьми-річній школі, потім в середній школі №2 м. Івано-Франківська. Вищу освіту здобув на історичному факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1979– 1984 рр.), під керівництвом академіка Володимира Грабовецького (учень академіка І.Крип’якевича з школи академіка М.Грушевського). У 1984–1985 роках перебував у лавах Радян­ської Армії, гвардії лейтенант Сухопутних військ. Трудову діяльність розпочинає 1986 року з посади інспектора обласного управління професійно-технічної освіти Івано-Франківської області, згодом викладав історію в СПТУ-№4, №13 в м.Івано-Франківську (1987–1997 рр.), в Українській державній школі м. Москви (1988–1992 рр), у Мос­ковському державному педагогічному університеті (1992–2002 рр.). 1997 року захистив кандидатську дисертацію «Роль кельтов в формировании политических, религиозных и культурных организаций у славян на примере территории Украины». У період 1997–2002 років — проректор з науково-організаційної роботи Московського державного педагогічного університету, а від 1998 року — доцент цього університету. 2000 року отримав вчене звання професора кафедри українознавства та очолив Український державний університет в Москві. 31 жовтня 2002 року захистив докторську дисертацію на тему: «Раннеславянское общество, раннеславянская государственность — зарождение и становление христианства на примере территории Украины». У 2002 році був атестований Президією Міжнародної академії наук Євразії (МАНЄ) членом-кореспондентом МАНЄ. За наукові досягнення вчена рада університету «Львівський Ставропігіон» у 2003 році присвоїла вчене звання професора університету «Львівський Ставропігіон» по кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін, а 2004 року обрала директором Інституту Східної Європи при УЛС. 21 жовтня 2004 року вченою радою Інституту українознавства Міністерства вищої освіти України Віктора Святославовича було затверджено «Провідним науковим співробітником відділу дистанційного навчання ІV» Міністерства освіти і науки України (2004–2009 рр.). У 2005 році — призначений представником з питань науки, освіти та культури ЮНЕСКО — Організації Об’єднаних Націй в Російській Федерації, через 2 роки був підвищений в посаді до директора департаменту з питань науки, освіти та культури ЮНЕСКО. У 2005 році Міністерством освіти і науки України, університетом «Львівський Ставропі­гіон», Львівським відділенням «ТІСОЛ-Галичина» В.С. Ідзьо надано державні сертифікати за наукову роботу та новаторські ідеї в програму «Потенціал людини: духовний, психічний і творчий виміри» та за наукову роботу і впровадження в програму «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні, світі». 20 грудня 2005 року за наукову роботу, заснування та випуски наукових журналів «Науковий Вісник Українського Університету», «Науковий Вісник Українського Історичного Клубу», журналу «Українознавець» та їх високий науковий рівень Президією Міжнародної академії наук Євразії обраний академіком Міжнародної академії наук Євразії. 8 квітня 2006 року за наукову роботу, монографії: «Українська держава ХІ–ХІІІ ст.», «Українська держава в ХІІІ ст.», заснування та редагування нового типу наукового журналу в Україні після Помаранчевої революції «Українознавець» на загальних зборах Академії наук вищої школи України обраний за рекомендацією відділення українознавства академіком Академії наук вищої школи України. Член Спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій в Українському державному університеті в Москві та в Інституті українознавства Міністерства освіти і науки України. За час активної науково-педагогічної роботи академіком Віктором Ідзьо було організовано і приведено до науково-освітнього життя Український державний університет в Москві (1992 р.), Український Інститут при Московському держав-ному відкритому педагогічному університеті (1997 р.), кафедру українознавства університету «Львівський Ставропігіон» та Укра­їнський Історичний Клуб м. Москви (1995 р.). Віктор Святославович — головний редактор «Українського Історичного Альманаху в Росії» (з 1995 р.), «Української Історичної Газети в Росії» (1996–1997 рр.), «Наукового Вісника Українського Інституту при Московському державному педа­гогічному університеті» (1997–1998 рр.), «Наукового Вісника Українського Історичного Клубу міста Москви» (1997–2009 рр.), «Наукового Вісника Українського Університету в Москві» (2001–2009рр.) і наукового журналу «Українознавець» (2005 — 2010 рр. вийшло 10 видань). Автор понад 30 наукових монографій та 700 наукових праць, опублікованих в наукових вісниках України, Росії та Польщі. Слід наголосити, що в Україні він є членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, дійсним членом Клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого м. Івано-Франківська, членом президії Світової наукової ради при Світовому Конгресі Українців, першим віце-президентом Міжнародної асоціації «Україна і Світове українство». Саме академіком Віктором Ідзьо організовано вивчення документів з різних проблем української історії, українознавства, археографії та джерелознавства у московських архівах та бібліотеках, з джерелознавчої бази яких апробовано нову концепцію розвитку української державності ІХ–ХІІІ століть. За монографічне дослідження «Українська держава в ХІІІ столітті» вчений у 2003 році отримав премію імені академіка Івана Крип’якевича. За наукову діяльність у Москві із розбудови структур української діаспори нагороджений ювілейною медаллю Української держави «10 років незалежності України», за наукову та організаційну роботу в Росії та Україні нагороджений орденом «Золотий Хрест звитяги з двома мечами», за впровадження наукової концепції «Українська держава в ХІІІ столітті» має орден «Короля Данила», за апробацію нових наукових джерел в монографії «Запорізьке козацтво як національна еліта в Українській державі в XVII–XVIII століттях» нагороджений орденом «За розбудову України». Під керівництвом академіка Віктора Ідзьо членами Українського Історичного Клубу і колективом Українського державного університету в м. Москві вперше започатковано проведен­ня Міжнародних наукових конференцій «Українська діаспора в Росії», «Запорозьке козацтво в історії, культурі та національній самосвідомості», «Українське питання в Росії: середина XVII — початок XXІ ст.», «Українсько-російські відносини: середина XVII — початок XXІ ст.», які розпочали системну апробацію та вивчення українських джерел у Російській Федерації. Віктор Святославович 2008 року вступив до Українського козацтва, 2009 року призначений науковим радником отамана Прикарпатської Січі Українського козацтва з присвоєнням звання полковника. 14 жовтня 2009 року за наукові досягнення і в зв’язку з 30-літтям науково-педагогічної діяльності, у тому числі й за впровадження наукової концепції вивчення українського козацтва, академіка В.С. Ідзьо призначено на посаду радника крайового отамана з історії та науки. Наказом №18 від 10.10.2010 присвоєно звання генерал-хорунжий Українського козацтва. З 25 серпня 2010 року затверджений вченою радою та ректоратом професором кафедри Українознавства Львівського національного аграрного університету.


Львів, міжнародна наукова конференція «Українська держава — етапи розвитку». Зліва направо: кандидат технічних наук, професор, представник Українського університету в Західній Україні Василь Дмитрович Смичок, представник Українського університету в Італії доктор політичних наук, доктор філософських наук, професор, ректор Римського державного університету, ректор Папської академії наук, великий вчений, знавець 10 іноземних мов, особистий друг Патріарха Йосифа Сліпого, двох римських пап — Михайло Дмитрович Пришляк, ректор Українського університету в Москві Віктор Святославович Ідзьо