Петро Михайлович Франко — дослідник, письменник, громадський діяч. Відстоює і поширює правдиву інформацію про історію національно-виз­вольної боротьби в Україні від 1917 р. до сьогодення. Народився 4 липня 1934 р. у с. Глиниці Яворівського району на Львівщині. У 1973 р. закінчив Львівський технікум громадського харчування, а у 1989 р. — Інститут підвищення кваліфікації ТП ЦП НТО. За участь у національно-визвольній боротьбі у 1949 р. 15-річним юнаком був ув’язнений і за рішенням Особливої наради при МГБ СРСР засуд­жений на 5 років позбавлення волі. Ув’язнення відбував у Мордовських особливих концтаборах (у 1991 р. реабілітований). У 1989 р. на Львівському молочному заводі, де працював старшим інженером з охорони праці, створив і очолив осередок української мови ім. Т. Г. Шевченка. 27 березня 1990 р. за ініціативою і наполегливістю П. М. Франка на будинку заводського клубу встановлено синьо-жовтий прапор України на 8 днів раніше, аніж на вежі будинку Львівської міської ради (за ухвалою депутатського корпусу міста). Мав погрози від КДБ, але вистояв завдяки підтримці колективу заводу. З 1992 р. є головою Львівського обласного товариства, а у 2010–2015 рр. — голова Всеукраїн­ського товариства політичних в’язнів і реп­ресованих. Член оргкомітетів із спорудження пам’ятників Степану Бандері, Роману Шухевичу, Митрополиту Андрею графу Шептицькому, полковнику УНР Євгену Коновальцю у Львові та встановлення меморіальних таблиць на їх честь. Член редколегії книжки «Історія справжня та діяльність», видань «Книга пам’яті України», «Реабілітовані історією», «Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні». Автор 14 книг, серед них: фотоальбом «Патріарх Йосиф Сліпий» (1997), «Петро Франко» (сторінки життя) (1999), «Криваві сліди золотого вересня» (2005), «Репресоване духовенство УГКЦ» (2008), «Святець і батько» (2014), «Діти твої, Україно» (2015), «Героїчна Церква» (2016), «25 років поступу та звитяги» (2016). Має понад 100 опублікованих статей. Головний редактор і упорядник фундаментального десятитомного видання «У боротьбі за волю України» (2002–2013). Упорядник книг із вступним словом «Царський в’язень» (2010), а також книг «Норильське повстання», «Доробок» (2010), «Петро Дужий» (2011). Один із ініціаторів відновлення військових поховань Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії на Янівському та Личаківському кладовищах у Львові. На Янівському кладовищі (поле № 50) виявив і дослідив таємні поховання 26 дітей у братській могилі, замордованих у Львівських тюрмах № 2, № 4 (1949–1951). З його ініціативи споруджено надмогильний пам’ятник цим дітям. Член оргкомітету будівництва меморіалу пам’яті жертв радянського політичного терору 1941 р. на Янівському кладовищі (2004), Ради зі створення музею національно-визвольної боротьби у Львові (2008), художньої ради з будівництва меморіального музейного комплексу тоталітарних режимів «Територія Терору» (2011). Петро Франко організував і провів 5 Всеукраїнських Зборів (З’їзди), присвячених Норильському повстанню, два — Кінгірському повстанню та три — українським неповнолітнім політичним в’язням комуністичних особливих концтаборів у 40-х та 50-х рр. ХХ ст. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2016). У 2002 р. П. Франка внесено до книги «Уславлені постаті України» (ст. 384–385). Лауреат обласних премій ім. В. Чорновола та С. Бандери. Життєве кредо: «Бог і Україна понад усе».