Багато років плідної праці принесли нові шедеври у скарбницю українського живопису. Костянтина Володимировича упізнають насамперед за його роботами «“Динамо” Київ — чемпіон» (1999), «Десна» (2000), «Вечір» (2000), «Зимове сонце» (2003), «Пам’яті В. В. Лобановського» (2003), «Одне життя — одна любов...» (2014), «Голодомор» (2015) і «Калинові грона» (2017). Художник брав участь у численних персональних, місцевих, всеукраїнських і міжнародних
Костянтин Чернявський — художник-мандрівник. Він багато подорожує з етюдником. Навіть масштабні полотна пише на пленері, що створює в реципієнта ефект присутності. Цього ж автор досягає і шляхом тонкого живописного колориту й індивідуальній зображальній мові, завдяки котрим він запрошує глядача заглибитися в різні стани природи, а отже й людської душі. Основні напрями творчих пошуків — пейзажі, натюрморти та сюжетні тематичні композиції. Мистецтвознавці відзначають, що у своїх пейзажах Костянтин Чернявський поєднує два протилежні поняття — ліричність і монументальність композиційної побудови. Кожна картина незалежно від розміру має завершену продуману структуру й особливий настрій. Натюрморти — переважно квіти — відрізняє легкість і невимушеність. Із початком кровопролитної російсько-української війни Костянтин Володимирович почав писати сюжетні тематичні композиції, пронизані глибиною, філософією й психологічним змістом.
Звідки в митця виникають сюжети? «Від квітучого сонячного півдня Одещини, Приазов’я до суворої та стриманої Сіверщини, від сивих Карпат до степів Херсонщини та Криму». «Рідна Земле моя» — ось основне багатство для творчості Костянтина Чернявського. Доки є Україна, є мистецтво. І навпаки.