Віталій Федорович Бойко відзначився значними справами в історії української правової системи, використовуючи надані повноваження для зміцнення законності й правопорядку в державі. Як голова Центральної виборчої комісії України відкривав перше пленарне засідання Верховної Ради України І скликання, входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи України, став одним з організаторів Спілки юристів України та ініціаторів здійснення судово-правової реформи. Народився 30 вересня 1937 р. у с. Кропивне Чернігівської області. У 1954 р. після здобуття освіти в Ніжинському технікумі підготовки культурно-освітніх працівників почав працювати завідувачем сільського клубу. У 1956–1959 рр. проходив строкову військову службу в збройних силах. У 1963 р. закінчив Харківський юридичний інститут (нині — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»). Відтоді працює в юридичній сфері. Ще під час навчання обраний суддею Амур-Нижньодніпровського народного районного суду м. Дніпро, а за рік — його головою. У 1973–1976 рр. був заступником голови Дніпропетровського обласного суду, у 1976–1986 рр. — головою Донецького обласного суду. У 1986 р. призначений заступником міністра юстиції України. У 1990–1992 рр. працював на посаді міністра юстиції України. Під керівництвом Віталія Федоровича провадилась активна законопроектна робота. Розроблялися пропозиції щодо покращення діяльності органів судової влади незалежної Української держави. У 1989–1992 рр. водночас із роботою на керівних посадах у Міністерстві очолював Центральну виборчу комісію з виборів народних депутатів України, займався організацією виборів першого Президента України, проведенням Всеукраїнського референдуму з питань незалежності України. У 1992–1993 рр. — завідувач відділу оборони, національної безпеки, правопорядку й надзвичайних ситуацій Секретаріату Кабінету Міністрів України. У 1993 р. призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Молдова. У 1994 р. обраний головою Верховного Суду України й очолював його до відставки. За час його головування здійснено низку важливих завдань, зокрема посилено незалежність судової влади, покращено умови роботи найвищого судового органу, налагоджено міжнародну співпрацю судових органів. Віталій Федорович виправдав високу довіру суспільства й держави. За вагомий особистий внесок у зміцнення законності й правопорядку, активну участь у проведенні судово-правової реформи в 1997 р. Віталію Федоровичу Бойку присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України». За значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток незалежної Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого V та ІV ступенів, нагороджений почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР, Верховної Ради України, почесними відзнаками Президента України, Ради суддів України та багатьма відомчими нагородами. У родині Віталія Федоровича панує мир, любов і злагода. З дружиною Еліною Михайлівною, лікарем за фахом, виховали двох доньок, котрі обрали юридичний фах. Радістю поважного подружжя є три онуки, онучка та правнучка. Високими досягненнями в професії юрист завдячує життєвому кредо: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні».

Vitalii F. Boiko
Chief Justice of the Supreme Court of Ukraine (1994–2002), Minister of Justice of Ukraine (1990–1992), Arbitrator of the International Arbitral Tribunal at the Chamber of Commerce and Industry of Ukraine and Moldova, Extraordinary and Plenipotentiary Ambassador of Ukraine, Honoured lawyer of Ukraine.
Legal specialisation: civil, criminal, administrative, electoral law; judicial-legal reform.