Народився 23 липня 1936 року в селі Михайло-Лукашеве Вільнянського району Запорізької області. Батьки, Артюх Федір Денисович та Ольга Василівна, працювали вчителями, батько пройшов усю Велику Вітчизняну війну, брав участь у відомому Керченському десанті. З 1946 року сім’я оселяється у Харкові, де 1950 року Станіслав Федорович закінчує спочатку семирічну школу, а 1953 року зі срібною медаллю середню школу №107. Того ж року вступив на електрозварювальний факультет Харківського політехнічного інституту, який закінчив з відзнакою 1958 року, отримавши професію інженера-електрика за спеціальністю «Електричні станції». Після закінчення інституту на сталінського стипендіата звідусіль надходять цікаві пропозиції щодо роботи, але С.Ф. Артюх обирає Харківський турбінний завод імені С.М.Кірова. Роки роботи на ньому закарбувалися в пам’яті, як час професійного зростання, духовного виховання, знаходження справжніх друзів. З 1963 року почалася праця в групі співробітників, які брали участь у будуванні гідротурбінної лабораторії. На долю Станіслава Федоровича припала вся енергетика лабораторії, системи автоматики випробувальних стендів, вимірювальні прилади і системи, а також системи регулювання. Лабораторія запрацювала на повну потужність уже 1966 року, обійшовши всі аналогічні лабораторії СРСР і численні лабораторії інших країн. Паралельно цій роботі молодий вчений писав кандидатську дисертацію, пов’язану з розробкою першого в СРСР електрогідравлічного регулятора швидкості гідротурбін на магнітних елементах, яку захистив 1967 року в Харківському політехнічному інституті. У 1968 році починає викладати в Українській інженерно-педагогічній академії, а 1970 року повністю переходить на роботу до УЗПІ. Через півроку С.Ф. Артюх був обраний замісником декана енергетичного факультету, а 1971 року – його деканом, і в той же час завідував кафедрою «Електричних станцій і електропостачання». Від 1976 року обіймав посаду проректора з наукової роботи. 28 серпня 1978 року був обраний на посаду ректора УЗПІ. Станіславу Федоровичу вдалося перепрофілювати, а у 1990 році і перейменувати УЗПІ в Харківський інженерно-педагогічний інститут, внаслідок чого він отримав статус денного вузу. У 1994 році, після акредитації, ХІПІ за заслуги у сфері підготовки інженерно-педагогічних кадрів отримав новий статус і став називатися Українською інженерно-педагогічною академією, ставши єдиним спеціалізованим інженерно-педагогічним вузом в Україні. У 1989 році С.Ф. Артюху було присвоєне вчене звання професора, 1994 року він захистив докторську дисертацію. У зв’язку з обмеженням віку ректора 65 роками був обраний радником ректора та завідувачем кафедри «Електроенергетики». Станіслав Федорович носить почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1996 р.), нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями «Ветеран праці» та «Маршала Жукова», а також знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України», знаком Академії наук Вищої школи «Ярослава Мудрого», медаллю «Харківчанин 2000», почесною золотою медаллю Американського наукового бібліографічного суспільства «Пошана Америки». Перший на теренах України отримав диплом «Європейський інженер-педагог». С.Ф. Артюх означає як щасливі моменти свого життя одруження на Ярощук Лідії Михайлівні, народження доньки Тетяни та внука Кирила. Він невимовно гордиться тим, що народився і живе в Україні та робить усе можливе, щоб вірою і правдою служити їй.