|
Нечепа
Василь Григорович
Співак (тенор), Кобзар-лірник,
громадський діяч
За концертну програму «В рокотанні, риданні бандур» присвоєно Національну премію України імені Тараса Шевченка (2006); за вагомий особистий внесок у розвиток української культури, популяризацію кобзарства та бандурного мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоєно почесне звання «Народний артист України» (2008).
Голова Національної всеукраїнської музичної спілки, Герой України А. Авдієвський у вітальному слові до В. Нечепи говорить: «В мистецьких колах України та за її межами давно утвердилась думка про Вас як про визначну особистість, високопрофесійного митця-художника, що усе своє творче життя присвятив формуванню і розвитку на новітніх засадах сучасної національної школи кобзарського мистецтва, розробці і втіленню найбільш професійних засобів виконавства. За роки багатолітньої творчості Ви досягли вершин досконалості, стали достойним прикладом для молодих музикантів-послідовників».
Унікальний музика і співак Василь Григорович Нечепа — єдиний представник старосвітської чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич вважав найдавнішою в Україні. Здається, пісні з митця аж сиплять, іскряться радістю в очах і карбуються мудрістю на скронях. Василя Нечепу, затамувавши подих, слухають не лише на рідній землі, а й у Росії, Білорусі, Польщі, Угорщині, Німеччини, Великій Британії, Бельгії, Франції, Італії, Іспанії, Чехії, Словаччині, Австралії, Канаді, США. Голос митця лунав у тридцяти столицях світу.
Народився 1 вересня 1950 р. в козацькому містечку Носівка, що на Чернігівщині. Змалечку разом з братом Миколою був знаним на все село колядником. Баба Одарка навчила онуків молитов і псалмів на два голоси. На старий Новий рік малі приносили додому повні міхи з гостинцями та грошима. Літній односелець Олександр Сопіга, учитель і музикант, запримітив талант, попросив батьків узяти хлопчика на виховання, навчав грі на скрипці. Невдовзі закінчив музичну школу й училище у Чернігові, учителями були випускники Київської консерваторії, фронтовики заслужений артист України Л. М. Пашин та співак, учень Івана Паторжинського Любомир Глінка. Надалі талант Василя Нечепи шліфували уроки народного артиста України, професора Київської консерваторії С. Д. Козака. Грі на кобзі й лірі навчався у майстра світової слави О. С. Корнієвського, що свого часу засвоїв таємниці кобзарського та лірницького мистецтва від славетного Т. М. Пархоменка.
З 1969 р. Василь Нечепа був солістом ансамблю пісні й танцю радянських військ у Німеччині, заслуженого народного хору «Десна», виступав у Чернігівському народному хорі й у фольклорному ансамблі «Сівери» при чернігівській філармонії, який сам і створив, коли прийшов на концертну роботу до чернігівської філармонії, де працює по сьогоднішній день.
Як кобзар-лірник виступає з 1983 року. Організував та опікується десятками «Соколиків» Чернігівського гурту кобзариків. Музично-поетичний матеріал Василь Нечепа сформував в окремі тематичні програми: «Пісні з берегів Зачарованої Десни», «Через віки і серця» (спогади сучасників про Тараса Шевченка), «Зоряна вічність» (чумацька бувальщина), «Були і ми козаками», «Материні пісні» (пісні в записах О. П. Довженка з голосу матері), «Чого в сльозах калина», «Сад божественних пісень» (молитва за Україну),
«Історія прадавньої держави Україна в її піснях», «Було колись в Україні» (тематична програма для дітей). Окремі твори сягають часів гомерівської «Ілліади», а то й індоарійської «Рамаяни».
Музикант вміє передати людяність, щем і злет народної пісні. Причому у його доробку окремо твори для кобзи і для ліри. Особиста кобза Василя Нечепи унікальна, бо має на бунтах лади, а на приструнках — півтонові перемикачі. Стрій кобзи діатонічний: 7 бунтів та 16 приструнків, що дає можливість грати на діатонічному інструменті в багатьох тональностях.
|
Кобзу виготовив за його особистим кресленням з кобзи Пархоменка Микола Єщенко, знаний у всьому світі музичний майстер.
Ліру Василя Нечепи зроблено за зразком стародавніх українських колісних лір. Вона вдосконалена хроматичною клавіатурою, яка дає змогу грати в мінорі та мажорі без перенастроювання.
Протягом життя кобзар-лірник поповнює історію свідченнями про цікаві події, славнозвісних постатей і стверджує, що всі походять від славних родів, а безславних — не існує.
Перша книга «В рокотанні-риданні бандур» про творця сучасної бандури, кобзаря-віртуоза, вчителя Олександра Корнієвського здобула перемогу на престижному книжковому ярмарку в Одесі (2006). А книга «Рід козацький величавий» (2011) є справжнім скарбом і святинею нашого народу. Автор акцентує увагу читача не на своїй персоні, а на тих, «хто передав накопичені упродовж століть і тисячоліть гени творчості», сприяв творчому становленню, вчив і надихав.
Василь Нечепа зібрав своєрідну колекцію ландшафтів, переказів, легенд, бувальщин, пісень, галерею видатних діячів української культури. Йому поталанило зустріти чимало унікальних людей. Це потомствений гончар Іван Бібік, композитор Олександр Білаш, творець великого народного хору Григорій Верьовка, поет Платон Воронько, сліпий кобзар-лірник Павло Чемерський, фольклорист і етнограф Олексій Дей, онук Михайла Коцюбинського письменник Юлій Коцюбинський, історик і археолог Василь Куриленко, народні художники Іван Марчук і Данило Нарбут, академік музейної справи Михайло Сікорський і багато інших.
Майстер ділиться також секретами гри на лірі, подає тексти та ноти чумацьких і ведичних пісень, молитов за Україну, прадавні гімни. Видання прикрашає ціла низка світлин, де автор у своєму незмінному національному строї зафіксований на тлі історичних масивів: Кам’яна могила, Хортиця, Мізинська стоянка.
«Колись стародавній звичай зобов’язував кожного члена родини до набуття зрілості знати свій родовід до сьомого коліна. Та нині більшість із нас не зможе досить повно розписати своє генеалогічне дерево», — каже славетний кобзар-лірник, який знає свій родовід аж до 36 коліна. Це — результат власних наполегливих пошуків та клопітких досліджень працівників архівів. Так, доведено, що Василь Нечепа — нащадок козацького гетьмана, провідника козацького повстання Северина Наливайка.
Василь Григорович активно поєднує концертно-виконавську та викладацьку діяльність, обіймаючи посаду старшого викладача Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Київського національного науково-дослідного інституту українознавства МОН?України. Заради цього завершив навчання в Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
Разом з народним депутатом України А. Єрмаком стояв біля витоків Всеукраїнського товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле». Почесний полковник Чигиринського козацького полку, лауреат Державної премії імені Івана Нечуя-Левицького та обласної мистецької премії імені Михайла Коцюбинського.
Василь Нечепа відомий також волонтерською діяльністю. Після Чорнобильської аварії виїхав з концертною програмою в навколосвітню подорож і привіз багатотонну гуманітарну допомогу дітям Чорнобиля. Сьогодні В. Нечепа дарує пам’ятник Тараса Шевченка Іспанії, а її національній бібліотеці «Кобзар» та найвеличніші книги України.
Життєва позиція Василя Нечепи — зберегти та примножити славу пращурів наших. Виховав сина і двох дочок. Разом з сином Романом, який грає на бандурі, дають спільні концерти. Любов до прадавнього мистецтва кобзар прищеплює онукам Одарці та Михайлику. Вчить малих народних українських пісень та грі на лірі й кобзі. Підростає також маленька онучка Маруся. «Ці Нечепенята з перших днів життя — у корсетках, плахтах та вишиванках», — каже Василь Григорович. Його кредо — правічна мудрість предків — «нікого не боятися, жити щасливими, здоровими, сильними, працьовитими і правдивими. Козаку не вільно рабом жити. Так навчав мене мій батько, а батька мого — його дід Іван у прадавньому дворищі у Носівці».
До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка впродовж двох років відспівав 200 концертів, це своєрідні козацькі шевченківські сотні. Козак двох майданів переконаний, що прийшла козацька доба ренесансу. Саме наше покоління об’єднається в націю та збудує щасливу, заможну і непереможну Україну.
|
