СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Деменко
Борис Вадимович

Професор кафедри теорії та історії мистецтв Київського національного університету культури і мистецтв

Доктор мистецтвознавства, професор.
Пропагандист української музичної культури, піаніст Борис Вадимович Деменко досліджує проблему часу в музиці та матеріальну систему його основних понять. Експерт наукових досліджень, член спеціалізованих вчених рад з культурології та дизайну. Народився 20 квітня 1941 р. у м. Львів. Мати Кропивка Галина Олександрівна — з Полтавщини, знала напам’ять майже всі вірші Кобзаря, співала високим приємним голосом українські народні пісні. Батько Вадим Федорович записав деякі фрагменти в її виконанні на плівку старого магнітофона. Пізніше Борис Деменко цифрував їх. Пишається родиною, дослідив, що доводиться свояком онуку внучатого племінника Тараса Шевченка. Здобув освіту у Київській консерваторії (1960–1965). Закінчив аспірантуру Московського музично-­педагогічного інституту ім. Гнєсіних (1975–­1979), докторантуру в Науково-дослідному інституті ім. Риль­ського (1993–1996). Захистив кандидатську дисертацію на тему «Питання поліритмики в теорії і практиці музичного мистецтва» (фортепіанновиконавчий аспект),

докторську — «Специфікація категорії часу в поняттях музичної науки». Викладав у Донецькому філіалі Харківського інституту мистецтв (1965), Київському педагогічному інституті (1967–1970). З 1970 р. працює у Київському національному університеті культури і мистецтв. Упродовж 1994–1997 рр. — завідувач відділу мистецько-естетичних проблем культури науководослідного центру, з 1998 р. — професор кафедри фортепіано, з 2001 р. — кафедри теорії музики і музичного виховання, з 2009 р. — кафедри теорії та історії мистецтв. Автор СD-антології «Український фортепіанний авангард», унікальних компакт-дисків «Фортепіанні твори Бориса Лятошинського» (2006), керівник проекту «Валентин Сильвестров: метафорична музика» (2012). Піаніст Борис Деменко — представник «стилю аналітичного експресіонізму», вперше в світі виконав усі сольні твори для фортепіано Б. Лятошинського, перший в світі виконавець окремих творів для фортепіано сучасних українських композиторів Б. Буєвського, В. Годзяцького, Л. Грабовського, В. Загорцева, Ю. Іщенка, В. Сильвестрова, П. Соловкіна, Є. Станковича, В. Філіпенка, а також болгарського композитора Л. Піпкова (цикл фортепіанних творів «Весняні мотиви»). Має записи на Українському радіо. Основні напрями досліджень — продуктивний аналіз розуміння проблеми музичного ритму в широкому культурологічному, філософсько-естетичному, мистецтвознавчому контексті розвитку науки та практики. Запропонував визначення поняття ритму як матриці часо-просторової сукупності сонорних величин долей тривалості, що утворюється способом фактурного розташування її тактовомензуральних складових. Автор робіт «Історія української культури і кардинальні питання її наукового висвітлення», «Етномонізм духовних засад української культури у формуванні національної музичної самосвідомості». Член Національної спілки композиторів України (1991). Указом Президента призначена довічна державна стипендія для діячів культури і науки. Брав участь у кінофільмах «Зі стежок на шлях широкий» (до 150-річчя народження М. Лисенка), «Софія Київська» (присвячений Б. М. Лятошинському). Успішно долає стереотипи у педагогіці. Його вибуховий метод спонукає учня вже потім до самостійного пошуку в консультаціях з педагогом, беручи за основу власні відкриття учня.