СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ


ФІЗИКИ ПЛАЗМИ, КЕРОВАНОГО ТЕРМОЯДЕРНОГО СИНТЕЗУ ТА ПЛАЗМОВОЇ ЕЛЕКТРОНІКИ
Засновник наукової школи — К.Д. Синельников (1901—1966) — академік АН України, директор Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР (1944—1965). У 1932 р. спільно з А.К. Вальтером, О.І. Лейпунським та Г.Д. Латишевим уперше в СРСР здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними частками. Тепер різні напрямки школи продовжують члени-кореспонденти НАН України К.Н. Степанов, В.Т. Толок, професор А.М. Кондратенко. За період існування школи були отримані унікальні результати в галузі плазмової та радіаційної електроніки, в створенні ефективних технологій плазмових джерел. Розроблено лінійну та нелінійну теорію хвиль у неоднорідних плазмових хвилеводах. Зроблений великий внесок у розвиток теорії плазмової електроніки у обмежених структурах. Вперше було знайдено резонансну іонно-циклотронну нестійкість в розряді Пенінга. Відкрито ефект кінетичного просвітлення плазмових хвилевих бар’єрів. Вперше знайдено нелінійне підсилення хвиль електронним пучком з закритичною швидкістю. Досліджені механізми виникнення та динаміки сильних подвійних шарів в струмонесучій плазмі. Розроблені методи їх просторової стабілізації. Вперше знайдені та досліджені вторинно-емісійні подвійні шари в пучково-плазмових системах. Знайдено ефект струмової автокомпенсації іонних пучків у поперечному магнітному полі. Розроблені фізичні основи газових розрядів на поверхневих хвилях.
НАУКОВА ШКОЛА ТЕОРЕТИЧНОЇ та ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ЯДЕРНОЇ ФІЗИКИ
Заснована у 1946 р. А.К. Вальтером — фізиком-експериментатором, академіком АН УРСР (1951). А.К. Вальтер керував і приймав безпосередню участь у спорудженні ряду прискорювачів електронів, постановці та проведенні експериментів з фізики ядра та елементарних часток. З 1965 р. школу очолює І.І. Залюбовський – член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України (1971, 1993). Напрямки діяльності школи: фізика ядерних процесів та ядерно-фізичні методи в енергетиці, радіаційних технологіях та екології. За період існування школи отримані унікальні результати з фізики ядерних реакцій, ядерної спектроскопії, фізики атомного ядра, нейтринної фізики, фізики космічних променів та астрофізики, радіаційної фізики твердого тіла та біофізики. Зокрема, поставлено і розв’язано задачу вимірювання статичних електромагнітних моментів атомних ядер методами, які ґрунтуються на ефекті збурених кутових кореляцій, відкрито явище радіовипромінювання широких атмо­сферних злив, встановлена наявність універсального механізму генерації ультразвуку в процесах взаємодії випромінювання з речовиною.
НАУКОВА ШКОЛА З РАДІОФІЗИКИ
Заснована у 1910 р. академіками Д.А. Рожанським та А.О. Слуцкіним. Д.А. Рожанський (1882—1936) — радянський фізик, член-кореспондент АН СРСР. У 1910 р. запропонував метод осцилографування швидких електричних процесів із застосуванням трубки Брауна, в 1922 — метод розрахунку випромінювання антен. У 1933 р. розробив спосіб виміру діелектричної сталості середовища при надвисоких частотах. Керував роботами із створення перших короткохвильових передавачів, по стабілізації частоти лампових генераторів, по дослідженню поширення коротких хвиль. З початку 1930-х рр. вивчав електричні розряди в газах. Роботи по радіолокації, що проводилися у фізико-технічному інституті під керівництвом Д.А. Рожанського, завершилися створенням перших радянських імпульсних радіолокаторів дальнього виявлення літаків. Створив школу радянських радіотехніків. А.О. Слуцкін (1891—1950) — радіофізик, академік АН УРСР. У 1924 р. А.О. Слуцкіним разом з Д.С. Штейнбергом була експериментально реалізована ідея генерування дециметрових і сантиметрових хвиль за схемою «гальмуючого поля» в електронних лампах. У результаті було вперше отримано магнетронні коливання з довжиною хвилі 50 сантиметрів, а згодом і 7 сантиметрів. Під керівництвом А.О. Слуцкіна було створено перший у світі трикоординатний радіолокатор, що базувався на магнетронних генераторах радіо­хвиль дециметрового діапазону і дозволяв визначати три координати літака на відстані до 50 км. Сучасні досягнення наукової школи були високо оцінені державою. У 1994 р. було присуджено Державну премію в галузі науки і техніки за цикл робіт з дослідження та розробки субміліметрових молекулярних лазерів з оптичною накачкою, які виконувались під керівництвом професорів В.А. Свіча і С.П. Дюбка. В цьому колективі розроблено та створено квантові генератори субміліметрового та інфрачервоного діапазонів, що за своїми параметрами не поступаються, а підчас перевершують світові зразки. Створено апаратуру для діагностики плазми в термоядерних установках та для лазерної спектроскопії. У 1989 р. Державну премію в галузі науки і техніки одержав колектив під керівництвом професора В.О. Місюри, який створив наукову школу з дослідження іоносфери та навколоземного простору за допомогою дистанційних радіофізичних методів, а також радіофізичну обсерваторію для проведення цих досліджень, аналогів якій за технічними можливостями немає в Україні та СНД. У 2005 р. Державною премією в галузі нау­ки і техніки були відзначені науковці кафедри теоретичної радіофізики М.М. Колчигін та Д.Д. Іванченко за розробку методики та апаратури контролю ефективності маскування від засобів виявлення.
ХАРКІВСЬКА АСТРОМЕТРИЧНА ШКОЛА
Засновано Харківську астрометричну наукову школу у 1898 р. Л.О. Струве (1858—1920). На сучасному етапі розвитку школи дослідження проводяться за двома напрямками. Перший — фізика Сонячної системи (оптика планетних поверхонь, методи одержання й обробки зображень планет та інших космічних об’єктів, фізика астероїдів і комет та ін.). Когерентно-оптичний процесор Астрономічної обсерваторії внесено до реєстру наукового устаткування, що становлять національне надбання України. Другий напрямок — астрометрія та зоряна астрономія: створення каталогів зоряних положень, фотометричний каталог зірок, визначення положення Сонця в Галактиці та ін. На початку 1980-х рр. фахівцями Астрономічної обсерваторії університету було передбачено існування нового класу космічних тіл — субзірок (коричневих карликів). Зараз вивчається внутрішня будова та еволюція цих об’єктів. Створено каталог положень близько двох мільйонів опорних зірок у площадках з позагалактичними джерелами. Щільність цього каталогу не має в світі аналогів. Отримано положення 349 позагалактичних джерел північного неба, що містяться на Паламарських оглядах POSS-I і POSS-II. Вперше вдалось отримати ці дані без залучення додаткових припущень щодо власних рухів зірок. Створено диференціальний каталог прямих піднесень вибраних списків зірок Фабріціуса, ПФКСЗ та зірок списку Лазоренка. Створено каталог спалахів блиску комет та складено каталог фотометричних параметрів кривих блиску 39 комет, які спостерігались протягом 1965—2002 рр. Виявлено нові особливості кривих інтегрального блиску комет.
НАУКОВА ШКОЛА ВІКОВОЇ БІОЛОГІЇ
Харківська онтофізіологічна школа, яка заснована в 1928 р. видатним фізіологом О.В. Нагорним, відіграла велику роль у становленні геронтології не лише в СРСР, але і в світі. Вже у 1929 р. О.В. Нагорний вперше пропонує п’ятирічний план «теоретичного та практичного опрацювання проблеми старіння та смерті в її фізико-хімічному, морфологічному та функціональному аспектах». Цей план став основою першої в Україні та СРСР наукової школи онтофізіологіі. Вже в 1940 р. О.В. Нагорний сформулював теорію затухаючого самооновлення протоплазми як одного з чинників старіння. О.В. Нагорний підготував велику плеяду учнів, серед яких відомі вчені: академік АН України В.М. Нікітін, член-кореспондент АН УРСР І.М. Буланкін, проф. Є.В. Паріна і багато інших. У 1953 р. наукову школу онтофізіології очолив його учень – В.М. Нікітін (1907—1993), який організував лабораторію молекулярної біології онтогенезу, де вперше були виконані дослідження структурно-функціональної організації хроматину та апарату, синтезуючого білок в онтогенезі. Зараз школу очолює професор А.І. Божков. У рамках епігенетичної концепції ведуться фундаментальні дослідження ролі вільнорадикальних процесів старіння та вікових особливостей модифікації клітинного сигналінгу, а також дослідження екстремальних факторів середовища на інтенсивність, особливості та темп старіння організму. На базі теоретичних досліджень розроблено експериментальну модель подов­ження тривалості життя.
ФІЗИЧНА ХІМІЯ РОЗЧИНІВ
Наукову школу засновано у 1944 р. М.А. Ізмайловим (1907—1961) — доктором хімічних наук, професором, членом-кореспондентом АН УРСР, лауреатом Державної премії СРСР. До основних досягнень М.А. Ізмайлова та його школи відноситься: розробка єдиної кількісної теорії дисоціації електролітів, створення загальної схеми рівноваги в розчинах, розробка теорії поведінки електролітів в неводних розчинах, розробка теорії та обґрунтування ряду методів дослідження взаємодії між компонентами розчину. Крім того, М.А. Ізмайлову належать важливі розробки в галузі термодинаміки неводних розчинів, титрування в неводних розчинниках, теорії та практики іонного обміну в неводних середовищах та ін. Напрямки наукової школи — хроматографія в тонких шарах та її застосування в хімії та фармації; вивчення статики й динаміки молекулярної та іонообмінної сорбції; дослідження властивостей неводних розчинів електролітів і впливу розчинників на силу електролітів; вивчення проблеми кислотності розчинів; вивчення сольватації іонів та молекул у розчинах; історія розвитку вітчизняної фізичної хімії. Він відкрив одну з перших в Україні лабораторію ізотопів. Йому разом з М.С. Шрайбер належить пріо­ритет розроблення методу хроматографії в тонких шарах. Вперше запропонував і розробив загальні основи адсорбційної технології. М.А. Ізмайловим створені та розроблені рівняння для констант іонообмінних реакцій у будь-яких розчинниках; єдина шкала кислотності водних і неводних розчинів; методи розрахунку і розділення енергії сольватації іонів; новий метод розрахунку складу і констант нестійкості продуктів взаємодії розчинників з розчиненою речовиною у фізико-хімічному аналізі. У фармацевтичний аналіз запроваджені методики кількісного визначення фенолу, тимолу, ментолу і терпінгідрату за ізотермами поверхневого натягу. На сучасному етапі школу очолює професор М.О. Мчедлов-Петросян.
МАТЕМАТИЧНА НАУКОВА ШКОЛА
Харківські наукові математичні школи виник­ли в середині ХХ століття і пов’язані з іменами С.Н. Бернштейна, Н.І. Ахієзера, Б.Я. Левіна; О.В. Погорєлова та ін. Науковою школою математичного аналізу розвиваються теорія цілих, субгармонійних та мероморфних функцій, теорія операторів, ергодична теорія та динамічні системи. Дослідження у цьому напрямку були підтримані грантами INTAS протягом останніх чотирьох років. Сучасні дослідження в школі функціонального аналізу проводяться з теорії аналітичних функцій однієї та багатьох змінних, геометрії банахових просторів, когомологій напівгруп, алгебр Лі. Школі диференціальних рівнянь належать перші в світі результати з відображення трикутних систем на лінійні. Геометрична школа пов’язана з іменем академіка НАН України О.В. Погорєлова. Її сучасний розвиток забезпечується зусиллями члена-кореспондента НАН України О.А. Борисенка та його учнів. Останні досягнення включають принципово нові теореми порівняння для опуклих гіперповерхонь в многовидах Адамара. Школа теоретичної механіки під керівництвом професорів І.Є. Тарапова та Г.А. Домбровського бере початок з середини 1970-х рр. Вченими школи закладено основи теорії магнітогідродинамічних явищ в магнітних рідинах, основи теорії електричних та електрогідродинамічних процесів в слабкопровідних середовищах. Розроблена математична модель серцево-судинної системи людини, яка базується на даних анатомічних та фізіологічних вимірювань, а також на математичній моделі течії крові та розповсюдження пульсових хвиль по складній розгалуженій системі трубок. Фундамент школи математичної фізики та обчислювальної математики був закладений в працях Н.І. Ахієзера. Свій сучасний розвиток ця школа має в дослідженнях докторів фізико-математичних наук ІД. Чуєшова, І.Ю. Чудиновича, Ю.В. Ганделя, В.О. Щербіни. Розв’язана проблема коректної розв’язності еволюційних рівнянь Кармана; вивчаються нестаціонарні задачі математичної фізики.
СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ, СТРУКТУРИ ТА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ
Заснувала наукову школу в 1971 р. О.О. Якуба (1929—2002) — видатний український вчений-соціолог, доктор філософських наук, професор, один з організаторів соціологічної науки в колишньому СРСР та в Україні. У 1963 р. вона створила і очолила одну з перших соціологічних лабораторій в СРСР, а у 1980 р. — першу в Україні кафедру соціології. Наукові напрямки діяльності школи: посткомуністична трансформація; класове структурування; соціальна динаміка регіональних еліт; соціальні механізми функціонування та розвитку освіти; студентство як соціокультурна група. Найбільш вагомими результатами є розробка спеціальної соціологічної теорії соціальної активності, дослідження в галузі соціології молоді, проблем освіти, процесів трансформації сучасного українського суспільства.