СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ


НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ


МАЗУР Валерій  Леонідович


МАЗУР
Валерій Леонідович

Випускник технологічного факультету (1961 р.)

Головний науковий співробітник Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Життя Валерія Леонідовича Мазура склалося так, що йому випало обіймати посади різних рівнів як у науковій, так і в державній діяльності. Обраний фах сприяв становленню як ученого в галузі прокатного виробництва, обробки металів тиском, а рідний навчальний заклад дав багато важливих уроків на все життя. Професію металурга В. Л. Мазур обрав не випадково. Фактично, взагалі не бачив себе в іншій сфері, бо народився у робітничому передмісті Дніп­ропетровська – славного міста металургів 28 жовт­ня 1939 р. Поряд із домом знаходилися Метизний завод та Трубопрокатний завод імені К. Лібкнехта. На другому працювали дідусь, батько, дядьки та брати Валерія Леонідовича, тож з дитинства він добре знав процес виплавки виробів із металу. Закінчивши школу зі срібною медаллю, успішно витримав високий конкурс та став студентом Дніпропетровського металургійного інституту, обравши спеціальність «Обробка металів тиском». Після закінчення навчального закладу минуло більш ніж 50 років, та Валерій Леонідович жодного разу не пошкодував про свій вибір. Перш за все тому, що інститут давав студентам не лише знання, а й виховував у кожному Особистість. Система підготовки

була на найвищому рівні, що з часом підтвердило спілкування з колегами-інженерами з Німеччини, Франції, Японії, США та інших технічно розвинутих держав. Непосидючість молодих років В. Л. Мазур нама­гався спрямувати на всебічний розвиток: зай­мався футболом, парусним спортом, настільним тенісом, преферансом, грою на трубі у духовому та естрадному оркестрах. Звичайно, на все одразу часу бракувало, жертвував заняттями, які згодом все ж довелось надолужувати. Перші два роки стипендію отримував стабільно, а наприкінці другого курсу стався казус, який мало не позбавив сумлінного студента матеріальної допомоги від держави. Валерій Леонідович проспав початок іспиту з теорії механізмів і машин, тому складав його не Я. М. Раскіну, а В. І. Літвіжкову, в компанії «другої збірної». Відповідно, викладач поставив задовільну оцінку, не помітивши попередніх відмінних. Завдяки куратору Ю. В. Гончарову, стипендію В. Л. Мазуру нарахували, але цей випадок назавжди лишився в пам’яті драматичним спогадом. Більше того, він мав продовження через 20 років, коли Валерію Леонідовичу довелося писати відгук на кандидатську дисертацію В. І. Літвіжкова. Незважаючи на застарілу образу внаслідок несправедливо отриманої свого часу «трійки», відгук він написав схвальний, щоб підтримати досвідченого науковця, згадуючи ту базу знань, яку отримав у стінах альма-матер, в тому числі і від Володимира Іоновича. Зазначена думка, що викладачі ДМетІ у кожному студентові бачили Особистість, підтверджена долями багатьох однокурсників Валерія Леонідовича: з-понад 100 осіб потоку технологів більше 20 стали відомими вченими, кандидатами й докторами наук, інші досягли висот на виробництві. Зокрема, староста групи В. Карпов очолював Всесоюзне об’єднання «Союзглавметалл», В. Маякін працював директором Костянтинівського металургійного заводу, Г. Морозов – директором Балхаського заводу кольорових металів, В. Полещук очолював департамент металургії в Міністерстві промисловості України, В.  Кривошеєв працював головним інженером Новокраматорського машинобудівного заводу, а згодом був обраний мером Краматорська, В. Марфенко обіймав посаду головного інженера Укрдіпромезу. Список успішних випускників можна продовжувати десятками імен, і не обов’язково всі вони працюють нині за фахом. Так, В. Козін, один із кращих студентів групи, згодом обрав творчу професію, свого часу очолював музичне училище імені Глієра, а нині є професором Київської консерваторії. В. Візильтер став відомим в Росії тележурналістом. Спогади Валерія Леонідовича про альма-матер розкривають абревіатуру ДМетІ як потужний сплав професорсько-викладацького складу, неординарного студентського колективу, налагодженої культурно-просвітницької роботи, студентського спорту, усе – на найвищому рівні. Велика вдячність педагогам, серед яких: М. І. Галемін, з яким студенти наочно вивчали виробничі процеси на комбінаті «Азовсталь» у Маріуполі, та надзвичайно талановитий лектор О. П. Грудєв, заняття якого неможливо порівняти з жодним підручником, мудрий професор М. М. Саф’ян, який умів бачити потенціал студента незалежно від знань, продемонстрованих на іспиті. За межами металургійного інституту життя В. Л. Мазура позначене активною науковою роботою: розробник технології виробництва високо­якісного листового прокату для автомобілебудування, виробництва жерсті; здійснює

фундаментальні розробки у галузі теорії і технології тонколистового прокату з урахуванням ефектів ймовірності та використання чисельних методів аналізу. Автор понад 350 наукових статей, 20 монографій та підручників у галузі металургії, обробки металів тиском, 150 винаходів. Кандидатську дисертацію захистив у 1970 р., докторську – у 1982 р. Керував і виконував роботи, пов’язані з введенням в експлуатацію потужних металургійних комплексів, впровадженням ефективної технології, освоєнням нових видів та підвищенням якості прокатної продукції на підприємствах України, Росії, Казахстану. За часів Радянського Союзу очолював у Міністерстві металургії СРСР науково-технічний нап­рям «Виробництво гарячекатаної та холоднокатаної тонколистової сталі». В незалежній Україні з 1993 до 2001 рр. координував роботу металургійної (чорна та кольорова металургія, гірничорудне виробництво), машинобудівної, хімічної, гірничо-хімічної, деревообробної, меблевої, легкої промисловості.

Працював інженером та молодшим науковим співробітником в Українському науково-дослідному трубному інституті. У 1966–1993 рр. – старший науковий співробітник, завідувач лабораторії, завідувач відділу Інституту чорної металургії НАН України. З 1993 до 1995 рр. – заступник міністра, у 1995–1997 рр. – міністр промисловості України, 1997–1999 рр. – перший заступник міністра промислової політики України, у 1999–2001 рр. – радник Президента України. В цілому працював у шести Урядах України, ніколи не входив до жодної партії. З 2001 р. є головним науковим співробітником Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України, Валерій Леонідович Мазур – лауреат премії Ради Міністрів СРСР, Державної премії України. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. Нагороджений Почесною відзнакою Президента України.

Про ставлення до ВНЗ можна судити по тому, який заклад батьки радять обрати своїм дітям. Дружина Валерія Леонідовича, Валентина Олександрівна, також випускниця ДМетІ, тож рекомендації щодо вибору альма-матер для молодшого сина були однозначні. У 1996 р. Сергій Мазур закінчив ДМетІ з відзнакою та згодом захистив кандидатську дисертацію. Підростають онуки, можливо, й вони стануть продовжувачами династії випускників металургійного нав­чального закладу, адже Дніпропетровський металургійний інститут – це престиж. Часи змінюються, інститут сьогодні є Національною металургійною академією України, що свідчить про розвиток цього потужного навчального закладу. Від імені своєї родини Валерій Мазур щиро бажає професорсько-­педагогічному складу НМетАУ надалі підтверджувати заслужений авторитет та повагу серед поколінь студентів – колишніх, теперішніх та майбутніх.