СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ




Овчаренко Петро Павлович

Овчаренко

Петро Павлович

Народний депутат України ІІ скликання, Міністр соціального захисту населення України (1996—1997)

Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, Заслужений працівник соціальної сфери України

Народився 14 липня 1948 р. в Дніпропетровську в робітничій сім’ї. Освіта вища: в 1976 р. закінчив економічний факультет Дніпропетровського державного університету, в 1982 р. — Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. У П.П. Овчаренка по-справжньому велике життя: від робітничих трудових мозолів — до парламентських, міністерських та інших вершин. Трудову діяльність розпочав учнем слюсаря-складальника на радіозаводі, начальником відділу «Облшляхобуду». Строкову службу проходив в Німецькій Демократичній Республіці. В 1976—1994 рр. працював інструктором, головою парткомісії при Амур-Нижньодніпровському райкомі Компартії України, інструктором парткомісії при Дніпропетровському обкомі партії. Згодом — заступник голови виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради, завідуючий відділом Дніпропетровського міськкому партії, перший секретар Амур-Нижньодніпровського райкому партії і одночасно голова районної ради, завідуючий відділом організаційно-партійної роботи Дніпропетровського обкому партії, начальник Управління соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації.

В 1994 р. обраний народним депутатом України другого скликання, працював у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці. В 1996-1997 рр. — міністр соціального захисту населення України. В 1998-2003 рр. — перший заступник міністра, державний секретар Міністерства праці та соціальної політики України. В 2003-2005 рр. — заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Нині радник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. За ініціативою П.П. Овчаренка та за його найактивнішою участю було створено перше в державі відділення дитячого протезування у м. Харків, він активно займався створенням в Україні чотирьох видів державного соціального страхування, зміцненням матеріальної бази сфери соціального захисту, розвитком протезної галузі, організацією центрів соціальної реабілітації людей похилого віку та дітей-інвалідів, відкриттям у Лютежі Київської області Республіканського центру трудової реабілітації інвалідів, багатьма іншими питаннями. Найбільш прискіпливий контроль у всьому цьому — його власна відповідальність, цілеспрямованість, людська совість та глибоко поважне ставлення до людини. Постійну увагу приділяє своїй малій батьківщині, вшануванню пам’яті воїнів-визволителів, героїко-патріотичному вихованню молоді. За його безпосередньою участю в меморіальних дошках увічнено імена трьох односельчан — Героїв Радянського Союзу, готується окрема «Книга пам’яті» та ін. Дружина Людмила Петрівна — інженер-технолог. Доньки-двійнята: Олена — вчитель географії, економіст, Юлія — кандидат медичних наук, дитячий невролог, завідуюча відділенням дитячої лікарні. Онучки: Аня, Саша, Маша та Даша. Саша та Аня — студентки.