Овчаренко
Петро Павлович
Народний депутат України ІІ скликання,
Міністр соціального захисту населення України (1996—1997)
Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня,
Заслужений працівник соціальної сфери України
Народився 14 липня 1948 р. в Дніпропетровську в робітничій сім’ї. Освіта вища: в 1976 р. закінчив економічний факультет Дніпропетровського державного університету, в 1982 р. — Вищу партійну школу при ЦК Компартії України.
У П.П. Овчаренка по-справжньому велике життя: від робітничих трудових мозолів — до парламентських, міністерських та інших вершин.
Трудову діяльність розпочав учнем слюсаря-складальника на радіозаводі, начальником відділу «Облшляхобуду». Строкову службу проходив в Німецькій Демократичній Республіці.
В 1976—1994 рр. працював інструктором, головою парткомісії при Амур-Нижньодніпровському райкомі Компартії України, інструктором парткомісії при Дніпропетровському обкомі партії.
Згодом — заступник голови виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради, завідуючий відділом Дніпропетровського міськкому партії, перший секретар Амур-Нижньодніпровського райкому партії і одночасно голова районної ради, завідуючий відділом організаційно-партійної роботи Дніпропетровського обкому партії, начальник Управління соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації.
|
В 1994 р. обраний народним депутатом України другого скликання, працював у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці.
В 1996-1997 рр. — міністр соціального захисту населення України.
В 1998-2003 рр. — перший заступник міністра, державний секретар Міністерства праці та соціальної політики України.
В 2003-2005 рр. — заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Нині радник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
За ініціативою П.П. Овчаренка та за його найактивнішою участю було створено перше в державі відділення дитячого протезування у
м. Харків, він активно займався створенням в Україні чотирьох видів державного соціального страхування, зміцненням матеріальної бази сфери соціального захисту, розвитком протезної галузі, організацією центрів соціальної реабілітації людей похилого віку та дітей-інвалідів, відкриттям у Лютежі Київської області Республіканського центру трудової реабілітації інвалідів, багатьма іншими питаннями. Найбільш прискіпливий контроль у всьому цьому — його власна відповідальність, цілеспрямованість, людська совість та глибоко поважне ставлення до людини.
Постійну увагу приділяє своїй малій батьківщині, вшануванню пам’яті воїнів-визволителів, героїко-патріотичному вихованню молоді. За його безпосередньою участю в меморіальних дошках увічнено імена трьох односельчан — Героїв Радянського Союзу, готується окрема «Книга пам’яті» та ін.
Дружина Людмила Петрівна — інженер-технолог. Доньки-двійнята: Олена — вчитель географії, економіст, Юлія — кандидат медичних наук, дитячий невролог, завідуюча відділенням дитячої лікарні. Онучки: Аня, Саша, Маша та Даша. Саша та Аня — студентки.
|